ВСТУП

За інформативністю енциклопедичні видання поділяють на власне енциклопедії, енциклопедичні словники, енциклопедичні довідники, енциклопедичні словники-довідники, що відрізняються між собою підходами до укладання, структурою, змістовним наповненням, вміщенням ілюстративних матеріалів тощо. Слόвник енциклопедії – це увесь обсяг “реєстрових слів, на основі яких формують корпус видання” (Железняк, 2015, с. 16). Слόвник є основним засадничим елементом енциклопедії, характеризує її тематичну своєрідність, дає базові уявлення про змістовне наповнення, слугує важливим методичним інструментом упорядкування масиву гасел, унормування категорійно-понятійних систем та формування схем статей для енциклопедії. Слόвник – зібрання слів і словосполучень, розташованих за певним принципом (абетковим, тематичним, гніздовим). Енциклопедичний слόвник зазвичай формують за алфавітним принципом, він є найповнішим переліком термінів, що становлять змістовне наповнення енциклопедії (Якубець, 2015). Для великих енциклопедичних проєктів слόвник публікують окремою книгою, що доступна широкому загалу (задля вдосконалення змісту майбутньої енциклопедії). Тобто, великі енциклопедичні проєкти розпочинаються з обговорення концептуальних засад і з укладання слόвника, наповненого реєстровими словами (гаслами), відібраними з галузевих, тематичних, біографічних та інших словників. Відповідно, кількісне і якісне наповнення енциклопедій (передусім універсальних) залежить також і від загального обсягу словникових видань у різних галузях. Звідси постає необхідність аналізу й систематизації усієї різноманітності галузевих словників, адже під час формування на їхній основі енциклопедичних словників певний обсяг напрацювань і результатів досліджень вже буде узагальнено, що безумовно полегшить формулювання критеріїв для вміщення тих чи інших гасел, виокремлення спектра головних і другорядних термінів у енциклопедії тощо.

Українські фахівці з ботаніки (науковці, викладачі) долучилися до створення різноманітних галузевих (серед них – і тематичних) довідкових видань, переважну частину яких становлять словники, укладені для потреб методичного забезпечення навчального й дослідницького процесу. У цій публікації представлено попередній короткий огляд ботанічної довідкової літератури.

РЕЗУЛЬТАТИ Й ОБГОВОРЕННЯ

Ботанічні словники є вузькоспеціалізованими біологічними довідковими виданнями з певним обсягом відомостей, визначеною кількістю гасел та їхнім контентом. Подібно до інших галузевих словників, ботанічні відповідають наявним у світі знанням про рослини на певному хронологічному зрізі. Вони вирізняються своїм різноманіттям: за якісним наповненням термінами й поняттями серед них можна виділити біографічні, етноботанічні, морфологічні, систематичні (усі вони за своєю концепцією є тематичними) та комбіновані, що поєднують не одну, а принаймні кілька підгалузей. Прикметно, що більшість ботанічних словників – це також певний внесок у розвиток лексикографії, а біографічні словники – ще й у розвиток біографістики. Звісно, всі ботанічні словники за тривалу історію їх укладання неможливо зібрати й ґрунтовно проаналізувати в одній статті, оскільки таких видань насправді чимало, як і аспектів та напрямів їх дослідження. Тож у цій студії розглянемо лише деякі особливості ботанічного словникарства, зокрема етапи його розвитку в Україні.

На наш погляд, цілком доречно виокремити в розвитку ботанічного словникарства в Україні три умовні хронологічні етапи (періоди): початковий, або імперський (від початку 19 ст. до 1920 р.), радянський (1921–1991) і сучасний (від 1991). Означені етапи мають свої особливості й відрізняються характером накопичення і систематизації даних, глибиною їхнього опрацювання, спеціалізацією, узагальненням, методологічними підходами, практичною спрямованістю тощо.

На початковому етапі ботанічного словникарства працювали переважно фахівці-натуралісти або ботаніки (наприклад, Andrzejowski, 1827; Besser, Andrzejowski, 1827; Рогович, 1874 та ін.), які викладали природничі дисципліни студентам чи провадили польові дослідження. Вони намагалися систематизувати певний обсяг зібраних під час польових досліджень відомостей про фіторізноманіття, долучилися до формування ботанічної термінології не лише латиною, а й іншими мовами. Так, А. Анджейовський опублікував ботанічний словник “Nauka wyrazоw botanicznych dla latwaści determinowania roślin” (Andrzejowski, 1827), і в співавторстві з В. Бессером – “Nazwiśka roślin Grekom staroźytnym znanych na jezyk polski przetlumaczone” (Besser, Andrzejowski, 1827). Обидва видання були базовими посібниками для ботаніків, зокрема з вивчення рослин, і виконували дидактичну функцію. За матеріалами зібраних фітонімів у середині 19 ст. вийшли друком “Початокъ до уложення термінологіи ботаніческои рускои” (Гавришкевичъ, 1852) та “Додаток до галицко-руской номенклятуры ботаничной” (Новицкій, 1861).

Серед перших кириличних словників в Україні є “Опыть словаря народныхъ названій растеній Юго-Западной России, сь нъкоторыми повърьями и разсказами о нихъ”, підготовлений професором О. С. Роговичем на підставі багаторічних флористичних та етноботанічних досліджень, проваджених ним на території Київського навчального округу. Наприклад, про печіночницю зазначено: “Нераtіса Dillen. (оть hepar, печень; трехълопастные листья сравнивали сь печенью и думали, что это растеніе по причинъ означеннаго сходства составляетъ хорошее средство для леченія болъзней печени)”, або для родовика, російська назва якого “кровохлебка”: “Sanguisorba L. (оть sanguis, кровь, и sorbere, глотать; относительно прежняго употребленія, какъ средства, останавливающего теченіе крови)”. Багатство народних ботанічних назв у монографіях О. С. Роговича (1855; 1869) знайшло відгук фахівців-ботаніків (Доброчаєва та ін., 1994) зокрема, на флористичні й етноботанічні праці вченого покликається автор “Ботанического словаря”, який став першим зведенням наукових і народних назв рослин російською мовою, М. Анненков (1859, 1878). Попри відсутність у цей період уніфікованих підходів до укладання словників простежуємо зв’язок між науковими і довідковими працями.

На жаль, “Опыт... “ О. С. Роговича мовознавці залишили поза увагою: цю працю не використали під час підготовки “Етимологічного словника української мови” та деяких інших спеціальних лінгвістичних публікацій. Натомість окремі пояснення і вказівки на використання рослин у народній медицині або побуті, присвячені рослинам повір’я та легенди, що їх опублікував дослідник, могли би бути цікавими не лише ботанікам, а й мовознавцям. Так, ЕСУМ у поясненні назви “забудка — чорнобиль” подає: “очевидно, пов’язано з "забути"; мотивація назви неясна” (Мельничук, 1985, с. 215). Натомість О. С. Рогович щодо цієї назви оповів у своїй праці цілу легенду зі Стародубщини. Напрацювання О.С. Роговича в укладанні “Списка растеній с народными названіями и этнографическими примѣчаниями, представленныхъ въ Юго-западный Отдѣлъ Императорскаго Русскаго Географическаго Общества М.Ф. Семиренкомъ и опредѣленныхъ въ ботаническомъ отношеніи профес. А.С. Роговичемъ” використав Ф. К. Волков (1874). Зауважимо, що всі аспекти укладання ботанічних словників цього етапу через їхню різноманітність і своєрідність потребують окремого аналізу, однак мовний серед них є одним із найцікавіших.

Другий етап, що починається від 1920-х рр., можна поділити на два періоди: до та після Другої світової війни. На його початок без перебільшення припав розквіт ботанічного словникарства: впродовж понад десятиліття вийшла друком ціла низка праць із ботанічної номенклатури, більшість яких пізніше було знищено. Автори цих видань зазнали переслідувань, багато з них репресовано. До заборонених і вилучених публікацій цього періоду (подібна доля спіткала й термінологічні словники з інших галузей) належать “Словник ботанічної номенклатури (Проєкт)” (Яната, Осадча, Курило, 1928) та “Словник ботанічної термінології (Проєкт). Матеріали до української термінології та номенклатури” (Вовчанецький, Лепченко, 1932). Це фактично єдині найповніші україномовні зібрання довоєнного періоду ботанічної термінології і назв рослин, що зазнали нищівної критики після згортання українізації й поширення русифікації.

Показову дисциплінованість у виконанні вимог зазначених інструкцій можна прослідкувати в передмові до визначника “Флора УРСР”. Зокрема, щодо української термінології в передмові зазначено: “...це ті ділянки, де протягом ряду років українські націоналісти вели контрреволюційну, шкідницьку роботу, яку вони спрямовували до відриву від СРСР Радянської України. <...> Через перекручення ботанічної термінології <...>, винищування в ботанічній українській термінології спільних з російською та іншими мовами Радянського Союзу слів, уживаних серед найширших українських трудящих мас, <...> випинання всяких архаїзмів, вузьких провінціалізмів, <...> намагання дискредитувати радянську наукову українську термінологію уживанням <...> з петлюрівського жаргону назв рослин. <...> Ось ті лінії, якими йшла шкідницька "діяльність", що її в ботанічній ділянці вели шкідник Яната, Курилиха та ін.” (Лясківський, 1935, с. 4–6). Як відомо, “Словник ботанічної номенклатури (Проєкт)” був колективною працею, яку серед інших виконували члени ботанічної секції природничого відділу Інституту української мови УАН, у передньому слові до нього відзначено особливо роль у роботі над виданням О. Янати, його дружини Н. Осадчої та філологині О. Курило. Докладно описано й сам процес та порядок формування словника із зазначенням відповідальних осіб, матеріалів, джерел тощо. Варто наголосити, що видання містить назви рослин українською і латинською мовами без використання російських, а в пояснювальній записці зазначено, що весь матеріал подано за українською абеткою. Структурно словник складається з усіх основних елементів: від пояснювальної записки до покажчика й списку використаної літератури. Як один із відповідальних упорядників видання Н. Осадча продовжувала роботу над укладанням словників і після еміграції: у США вийшла друком її праця “Українські народні назви рослин” (Осадча-Яната, 1973).

Праця В. Вовчанецького та Я. Лепченка є класичним галузевим термінологічним словником із властивою йому структурою. Окрім передмови, короткого списку посилань та списку скорочень, власне словник представлений двома укладеними за абетковим принципом частинами (російсько-українською та українською мовами), є також латинський та німецький покажчики. Реєстровими словами (гаслами) виступали іменники (ботанічні терміни й поняття) і прикметники (здебільшого видові епітети українських і російських назв рослин) і дієслова (переважно процеси).

У повоєнний період було опубліковано низку ботанічних та біологічних словників зі значною за обсягом ботанічною компонентою. Загальними особливостями видань цього періоду стали перехід від термінологічного до комбінованого типу та акцент на їх змістовному наповненні. На нашу думку, попри значну ідеологічну ангажованість, ботанічні словники цього періоду радянської доби мають визначальну роль для енциклопедистики, адже вміщують не лише гасла й дефініції, а також коротші або довші статті з повною характеристикою понять. Варто зауважити й про таке: у 1960-х рр. ботанічні словники та інша довідкова література з ботаніки виходила переважно українською мовою, а від 1980-х – майже цілковито російською (наприклад, Дудка, 1984; Серков, 1984 тощо).

Ботанічні словники цього періоду здебільшого належать до комбінованих видань. Їх можна визначити як комплексні праці, що містять чимало цінної інформації про багато таксонів і персоналій (Афанасьєв та ін., 1962; Білокінь, Липа, 1965 тощо). Приміром, “Словник-довідник з ботаніки” (Білокінь, Липа, 1965) охоплює ботанічну, мікологічну, альгологічну, біогеографічну термінологію, а також персоналії (серед яких українські й зарубіжні вчені-ботаніки, фізіологи рослин, хіміки) та основні ботанічні установи. Особливістю видання є те, що основні реєстрові слова в ньому подано українською мовою, а російською – одразу після гасла через кому. Укладачі вважали такий спосіб необхідністю та обґрунтували це зручністю користування російською фаховою літературою.

Окремим напрямом етапу радянської доби було видання біографічних словників і довідників, у яких узагальнено відомості про життєвий шлях дослідників України, їхній творчий внесок у ботанічну науку. Так, основою праці “Биологи: биографический справочник” (Серков, 1984) стало широке використання історичної й наукової біологічної літератури, енциклопедій та архівних документів, що уможливило описати життєвий шлях та науковий доробок понад 1600 вчених-біологів та натуралістів минулого й сучасності. Серед українських ботаніків згадано, наприклад, таких, як А. Анджейовський, В. Бессер та О. Рогович, щоправда, у дефінітивній частині їх окреслено як “русских естествоиспытателей и ботаников”, Й. Пачоського – як “польского ботаника и зоолога”, а І. Білоконя, М. Гришка, братів А. та Д. Гродзинських, О. Гроссгейма, Д. Зерова, М. Котова, М. Клокова, О. Фоміна та ін. – як “совєтських”.

Аналізуючи підходи до укладання ботанічних словників за радянської доби, бачимо кількісні та якісні зрушення в систематизації накопичених знань. Так, до особливостей цього етапу, порівняно з попереднім, належить передусім значне збільшення загальної кількості ботанічних словників завдяки поєднанню різних підгалузей в одному виданні, що також сприяло покращенню його загальної інформативності. Якщо на початковому етапі над створенням словників працювали переважно окремі автори, то у наступні переважали авторські колективи. У часи, ближчі до сучасного періоду, це були великі колективи укладачів, довідкових видань з одноосібним авторством ставало дедалі менше. На це впливали й об’єктивні чинники, чільне місце серед яких належало стрімкому зростанню інформативності, ускладненню і вдосконаленню структури, що потребувало залучення різних фахівців. Суттєві зміни, що відбувалися в ботаніці, теж істотно урізноманітнили підходи до підготовки довідкових видань, тому колективи авторів зазвичай складалися з фахівців вузькоспеціалізованих напрямів або, навпаки, широкого спрямування.

Ботанічні словники цього періоду структурно складаються в основному з таких елементів, як передмова, пояснювальна записка, основні скорочення та умовні позначення, примітки, відомості про наукових консультантів, авторський колектив або редколегію, перелік літератури, рисунки, портрети, світлини, мапи тощо. Серед різновидів ботанічних словників радянської доби переважають комбіновані, що поєднують основні терміни й поняття із суттєвою часткою біографічних та систематичних гасел. Таксономічне різноманіття у цих виданнях представлене як різними систематичними групами, так і окремими видами. Основними критеріями вміщення таксонів різних рангів здебільшого були поширення по земній кулі, представленість у флорі України, або практичне значення. Останнє зумовлене передусім корисними для людини властивостями тих чи інших видів рослин. Ботанічні словники цього періоду засновані на поєднанні різних критеріїв і підходів у формуванні основного масиву реєстрових слів, переважно побудовані за абетковим принципом, але й інші системи також їм притаманні. Отже, словники цього періоду можна охарактеризувати як високоінформативні довідкові видання енциклопедичного характеру. За радянської доби ботанічні довідники набули й інших енциклопедичних рис:

• інверсії у формулюванні гасел, що давало змогу уникати дублювань;
• синонімія (як близькі за значенням слова, так і різні назви окремого таксона рослин);
• наявність головних і другорядних гасел за розлогістю статей;
• система відсильних посилань;
• енциклопедичний стиль.

Видання цього періоду складаються щонайменше з кількох тисяч реєстрових слів, а перевидання доповнено сотнями, або й тисячами нових гасел, комплексні терміни можуть повторюватися з різними уточненнями. У пояснювальній записці зазвичай описують структуру видання і характер викладення матеріалу. Такі записки можуть бути у вигляді нумерованого списку, який уміщено на початку після передмови. У стислій формі на одній сторінці тексту викладено відомості, як користуватися виданням. Гасла надруковано жирним накресленням, синоніми – звичайним. Якщо термін має один або кілька синонімів, то їх подано після основної назви через кому. Терміни в словниках апробовані, затверджені відповідними науковими з’їздами, конгресами або найавторитетнішими в певній галузі комісіями з українськими відповідниками чи еквівалентами. Назви статей також можуть складатися і з двох, і більшої кількості слів (переважно йдеться про єдині поняття, які містять іменники разом із прикметниками, причому їх подано в найуживанішій формі, тобто першим розміщено іменник, а за ним – прикметник).

Для ботанічних словників третього (сучасного) етапу характерна різноманітність структури й змістовного наповнення. Цей період представлений як комбінованими виданнями (Барна, 1997; Гродзинський, 2001 тощо), так і галузевими одноосібними (Кобів, 2004 тощо) чи колективними (Зиман та ін., 2004, 2008, 2011, 2012). Найпомітнішою рисою цього етапу є осучаснення галузевої терміносистеми і ботанічної номенклатури, а також перехід до відродження українського найменування, зокрема й через фіксацію українських народних назв. Наприклад, “Словник українських наукових і народних назв судинних рослин” (Кобів, 2004) містить близько 40 тис. українських назв судинних рослин, серед яких численні народні, зібрані за допомогою опрацювання літератури й опитування населення зі вказівками джерел і регіонів походження назв. Видання складається з латинсько-української частини, де наукові латинські назви таксонів рослин поєднано з українськими відповідниками та низкою народних синонімів. Словник пропонує набір фітонімів для формування національної системи відповідників з українських наукових назв, побудованих як за біномінальною, так і триномінальною системою найменування. Це значно розширює можливості використання словника, робить його певною мірою універсальним довідником з різних варіантів назв рослин у традиціях розмаїття таксономічних класифікаційних систем (Кобів, 2004). Структура словника є традиційною для видань термінологічного типу.

Перші десятиліття нинішнього століття ознаменувалися ще й низкою праць із ботанічного найменування морфології квіткових рослин, що спрямовані не лише на осучаснення української ботанічної терміносистеми, а й установлення взаємозв’язків між різними терміносистемами (латинською, англійською, російською). Ці видання (Зиман та ін., 2004, 2008, 2011, 2012) були підготовлені колективами авторів у Інституті ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України. Морфологічні довідники (Зиман та ін., 2004, 2012) побудовано за гніздовою системою, а в основу “Тримовного словника назв судинних рослин флори України” (Зиман та ін., 2008) і “Латинсько-англо-російсько-українського словника термінів з морфології та систематики судинних рослин” (Зиман та ін., 2011) покладено абетковий принцип. Тримовний словник назв судинних рослин флори України створено на основі зведення “Vascular plants of Ukraine. A nomenclatural checklist” (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999). До вже відомих додано близько 800 та запропоновано ще понад 1600 назв. Чотиримовний ботанічний словник термінів з морфології та систематики судинних рослин (Зиман та ін., 2011) укладено на підставі опрацювання численних літературних джерел. Словник містить понад 6 тис. гасел, із яких понад половину складають таксони судинних рослин флори України, власне ботанічні терміни – близько третини. Значну частину словника (десь 1 тис.) становлять поняття головно іншомовного походження. Провідною мовою словника є латинська, тобто в ньому домінують латинські терміни й назви. Текстова частина словника складається з алфавітних блоків (від A до Z), у межах кожного з них реєстрові слова розташовані за абеткою та пронумеровані. Словник містить алфавітні покажчики (індекси) трьома мовами – англійською, російською та українською, в яких кожне гасло представлено тричі з відповідними латинськими літерами і порядковими номерами.

ВИСНОВКИ

Проаналізовано історію розвитку ботанічних словників в Україні, виділено та охарактеризовано три основні етапи. Перший пов’язаний із ініціацією передусім етноботанічного та етимологічного словникових складників, систематизацією первинного матеріалу, публікацією перших відомостей про народні назви рослин і ботанічну номенклатуру в термінологічних словниках. Другому етапові (радянському) притаманне розширення спектру знань і формування на їхній основі спеціалізованих за структурою довідкових видань, що його узагальнювали. Третій етап (сучасний) ознаменований переходом до систематизації нових підходів, осучаснення термінологічних і номенклатурних систем, залучення в обіг нових термінів, які часто є транслітерацією латинських наукових назв або запозиченнями з англійської мови, що у західноєвропейській ботанічній літературі розглядають як рівноцінні латинським.