Цьогоріч культурне життя країни позначено кількома важливими для енциклопедичної галузі датами – 85 років від часу опублікування трьох томів “Української загальної енциклопедії” – першої української універсальної енциклопедії, що відповідає всім канонам класичних енциклопедій (успішна реалізація проекту була здійснена завдяки самовідданій праці головного редактора Івана Раковського), 95-річчя від дня народження відомого історика, крає­знавця, енциклопедиста з Полтавщини Петра Ротача та 120-річчя від дня народження й 35-річчя відходу у вічність Володимира Кубійовича – ініціатора й головного редактора “Енциклопедії україно­знавства” та “Encyclopedia of Ukraine”. Це число нашого вісника присвячуємо цим видатним українцям, які попри непрості обставини, а часто й наперекір їм, створювали праці, що ввійшли в золотий фонд української культури.

На жаль, стрімке поширення коронавірусної інфекції внесло чимало коректив у плани 2020 року, зокрема довелося відмовитися від ідеї провести круглий стіл, присвячений ювілею Володимира Кубійовича. Не применшуючи заслуги Івана Раковського в розвитку енциклопедистики в Україні, високо оцінюючи внесок в історію й культуру Петра Ротача, стверджуємо, що саме Володимир Кубійович належить до когорти наших найвидатніших енциклопедистів, власне, з його ім’ям пов’язана ціла школа української енциклопедистики та загалом епоха української науки за кордоном, адже він був одним із ініціаторів відродження НТШ за межами України¹Кубійович В. Наукове товариство ім. Шевченка у 1939–1959 рр. Український істо­рик. 1973. Ч. 1–2.. Майже 40 років свого життя В. Кубійович присвятив створенню основного видавничого проекту НТШ в Європі – “Енциклопедії україно­знавства” (тритомної ЕУ-1 та 10-томної ЕУ-2), концептуючи її засади та будучи довголітнім головним редактором і автором численних статей. Як зауважує О. Шаблій, “саме ЕУ стала лебединою піснею В. Кубійовича. <…> За період 1949–­1985 рр. вийшло 16 томів цієї енциклопедії, в тому числі 4 томи англійською мовою. ЕУ стала джерелом об’єктивного знан­ня про українство у так званому вільному світі, візитною карткою нашої нації”²Шаблій О. Володимир Кубійович: формула життя і чину. Володимир Кубійович. Т. 1: Наукові праці. Париж; Львів, 1996. С. 4–5..

Попри чималу бібліографію праць, присвячених різним аспектам діяльності В. Кубійовича, цю постать оцінено й висвітлено, на наш погляд, поки що не повною мірою, особливо його титанічну роботу над українсько­мовною та англомовною енциклопедіями. Дещо в цьому плані змінює не так давно опублікуване видання “З лабораторії творення “Енциклопедії українознавства””, присвячене вивченню досвіду підготовки цієї праці, у якому представлено низку архівних документів, що проливають світло на організацію роботи редакції енциклопедії, основні труднощі, що траплялися під час збирання й опрацювання матеріалів, зрештою, окреслюють постать В. Кубійовича як головного редактора.

Позитивно оцінюючи цю книгу, її рецензенти наголошують на тому, що в ній зібрано “цінні документи, особливо листування, які є частиною знач­ного документального масиву, розкиданого по різних континентах і країнах, де жили та працювали автори та редактори різних наукових напрямів, представлених в енциклопедії”³Атаманенко А., Мартинюк Н. Рецензія: З лабораторії творення “Енциклопедії українознавства” / відп. ред. М. Железняк; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Київ, 2018. 352 с. Наукові записки Національного університету “Остро­зька академія”. Історичні науки. 2019. Вип. 29. С. 140–141.. Постать В. Кубійовича та його науковий доробок постійно є об’єктами уваги науковців Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Варто згадати статті в попередніх випусках вісника: “Енциклопедія українознавства” (вип. 1), “Англомовна енциклопедія України та її спадкоємець, www.encyclopediaofukraine.com” (вип. 1), “Епістолярна спадщина В. Кубійовича: документальна історія створення “Енциклопедії українознавства”” (вип. 4–5). Очевидно, що назріла потреба започаткувати новий напрям дослідження в Інституті – кубійовичезнавство.

2020-й рік запам’ятався, на жаль, і сумними подіями. Відійшли у віч­ність Президент Національної академії наук України, член Головної редколегії ЕСУ Борис Патон, а також низка відомих науковців, багаторічних авторів “Енциклопедії Сучасної України”, що від 1-го тому писали статті, консультували редакторів, всіляко підтримували видання. Це відомі літературознавці Олександр Астаф’єв, Михайло Шалата, мовознавець Олександр Пономарів, мистецтвознавці Людмила Тверська і Олег Микита, фахівець у галузі механіки, ректор Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Микола Поляков. А наприкінці минулого року – Дмитро Штогрин із Чикаґо, Микола Неврлий із Братіслави, які зробили неоціненний внесок у творення ЕСУ. Вічна і світла їм пам’ять!

Не можемо лишити поза увагою вихід у світ цього року енциклопедичного словника Оксани Пеленської “Україна поза Україною”, присвяченого українській еміграції у міжвоєнній Чехословаччині – у період, коли ця країна стала другою домівкою для багатьох українців. Серед них – Олександр Олесь, Олена Теліга, Іван Пулюй, Іван Огієнко, Олександр Колесса, Іван Горбачевський, Наталена Королева, Галина Мазепа. У словнику висвітлено як персоналії, так і українські організації, інституції тощо.

Вийшов друком додатковий том “Енциклопедії історії України” під назвою “Україна – Українці”, який уклали фахівці Інституту історії України НАН України. У цьому томі вміщено, з одного боку, історичні нариси від найдавніших часів до сьогодення, що враховують найновіші досягнення історичної науки, з другого, – енциклопедичні статті про факти, події, персоналії тощо, назви яких розпочинаються зі слів “Україна” й “український” (та їх похідних).

Дослідники історії українського футболу Василь Каспаревич, Олек­сандр Паук і Тарас Пуньків підготували цікаве видання регіонального характеру – “Львівський футбол: люди, факти. 1939–1991”. У форматі енциклопедії подано біографічні довідки майже двох тисяч спортивних діячів, тренерів і футболістів, які творили сторінки історії спорту на теренах Львівщини.

Оприлюднено 22-й том “Енциклопедії Сучасної України” на літери “Мр” – “На”. Серед характерних особливостей цього тому – блоки статей про музеї, музику та наукові періодичні видання. Варто особливо наголосити на статтях про музеї університетів та інших закладів вищої освіти. Розуміючи цінність і важливість цих структурних підрозділів установ вищої школи, що іноді мають столітню історію, редакція ЕСУ вирішила подавати про них окремі статті. Виявилося, що це не так просто, оскільки через правові колізії музеї існували фактично нелегально. Лише коли віддавали на тиражування 22-й том, де вміщено ці статті, Верховна Рада України прийняла закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності музеїв закладів вищої освіти”. Його вже називають епохальним для вишів України, а на боротьбу за прийняття цього закону витрачено майже 10 років. Приємно усвідомлювати, що ЕСУ зафіксувала на своїх сторінках ще один із важливих пластів сучасної культури України.