Енциклопедії, починаючи від найперших їхніх прототипів (ізборники, лексикони, азбуковники) і закінчуючи сучасними онлайновими веб-проектами, завжди спираються на той самий концепт – подання якомога ширшого зводу людських знань, що вимірюється не лише кількісними, а насамперед якісними показниками. Слóвник (реєстр гасел) будь-якої енциклопедії репрезентує і визначає широту й глибину знань, що представлені на її сторінках.

Якщо аналізувати питання широти енциклопедичних знань, вміщених у будь-якій енциклопедії, з погляду тезаурусної теорії систематизації сукупності інформації, то енциклопедичний слóвник завжди характеризуватиметься відносною неповнотою, лакунарністю, фрагментарністю. Особливо це стосується тих видань, що подають знання сьогодення. На думку сучасних філософів, лексема «знання» набуває нового значення: нині поширюються вузькопрофільні, спеціальні знання, а універсальні –відходять у минуле, відповідно, змінюється статус університету, вищого навчального закладу, що давав універсальні, всебічні знання. На це свого часу звернули увагу окремі дослідники, характеризуючи кореляцію пов­ноти й неповноти будь-якого тезауруса як відносного поняття: неповнота характерна для тезаурусів, що відображають реальний (поточний) розвиток культури, однак при цьому їм властива й повнота, що виражається поданням орієнтовних знань у повному обсязі [Луков, с. 560].

Тезаурус (система гасел) «Енциклопедії Сучасної України» (ЕСУ) орієнтований на якомога повніше знання про Україну, українців й українство. ЕСУ, як і свого часу всесвітньо відома «Енциклопедія…»1 Д. Дідро й Ж. Д’Аламбера, що пропагувала ідеї французького просвітництва, націлена на маніфестацію української національної картини світу замість радянської, яку чітко відображала «Українська радянська енциклопедія».

«Багатостороння самореалізація нації можлива лише тоді, коли її очолює повноцінна в структурно-функціональному відношенні національна еліта, яка бере на себе відповідальність за її долю. Національна еліта покликана бути духовним провідником нації, генератором творчих ідей, великих національних проектів – саме в цьому полягає сенс її існування» [Карлова, с. 99]. ЕСУ – це один із важливих національних проектів, ініційованих академічною науковою елітою, зокрема й за участі її діаспорних представників, що мали в Європі досвід укладання «Енциклопедії українознавства» – див.: [Железняк, 2009].

ЕСУ як проект, який збирає й поширює в суспільстві достовірні україно­центричні знання, особливо важливий сьогодні – в часи інформаційних війн, коли спотворена, маніпулятивна, неправдива інформація здатна впливати на свідомість людини, змінюючи її політичні, економічні, соціальні й духовні орієнтири. Відтак нині всі заходи, що посилюють вияв української політичної нації, тобто згуртовують, самоорганізовують громадян України навколо цінностей українського народу, стратегічних пріоритетів розвитку держави, набувають неабиякого значення для безпеки її суверенітету.

Чи не найважливішою ланкою в становленні української політичної нації багато науковців називають освіту. Влучно з цього питання зауважують фахівці, наводячи приклад із недавньої вітчизняної історії: радянський народ досить конструктивно та ефективно «будували» із залученням усіх сфер і механізмів суспільного життя, передусім освітньої. Як наслідок – після розпаду СРСР уже минуло багато років, однак радянська ідентичність продовжує бути яскраво помітною у свідомості громадян новоутворених держав, зокрема України [Нестеренко, с. 178].

На нашу думку, «Енциклопедія Сучасної України» в суспільстві виконує не так освітню, як просвітницьку функцію. ЕСУ – це не на­в­чальний підручник, а суспільно корисний звід знань національного характеру. В контексті формування української політичної нації ЕСУ є зводом саме тих знань, що породжують у людини незалежно від її етнічного походження, рідної мови, віри тощо бажання відчувати себе українцем, пишатися належністю до українського народу. Як зауважував В. Липинський, національна ідея спрацьовує тоді, коли народ відчуває бажання бути нацією, а коли такого внутрішнього відчуття немає – нація зникає [Липинський, с. 116]. У цьому криється просвітницька функція ЕСУ – стимулювати бажання в українського народу бути поважаною у світі політич­ною нацією.

Боротьба з радянською ідентичністю, прагнення повернути українцям власну позарадянську («позасовкову») самосвідомість і самоідентифікацію є базовою просвітницькою ідеологемою ЕСУ. Неважко помітити, що більшість енциклопедичних статей кожного тому складають персоналії. Україна віддавна багата на видатні постаті, зокрема ті, які присвячували своє життя служінню народу, боролися за незалежність, виступали його совістю й голосом. У радянській картині світу місця таким не було – їх знищував або маркував «буржуазними націоналістами» більшовицький тоталітарний режим. Тих же українців, хто не виявляв боротьби за національні цінності, проте був професіоналом своєї справи й здобував міжнародне визнання, зазвичай популяризували як радянську людину, представника радянського народу.

Встановлювати історичну справедливість, повертати до культурного й наукового дискурсу численні імена українців – важлива й відповідальна місія, яку на себе взяли упорядники ЕСУ. Вважаємо, що саме це відіграє велику роль у популяризації українства. Адже долі людей, результати їхньої діяльності, творчі, інтелектуальні, фізичні здобутки, наукові відкриття, технологічні розробки, героїчні вчинки тощо – це ті знання, що допомагають утвердженню національно-культурних, патріотичних цінностей, спонукають до глибшого вивчення історії та сьогодення України.

За нашими підрахунками, у 1–20 томах ЕСУ статті-персоналії становлять 74,7 % (приблизно кожна третя). Вони покликані дати вичерпний звід українців, про яких варто знати і якими варто пишатися. Окрім інформування суспільства про людський науковий, культурний, мистецький, літературний, політичний, спортивний потенціал української нації, ще одним завданням відповідного контенту є виховання почуття гордості за свій народ, його культуру, історію, внесок українців у світову цивілізацію.

Підкреслимо, ЕСУ не є біографічним словником, хоча статті-персо­налі й превалюють над іншими – це визначає її антропологічний характер. ЕСУ – енциклопедія, що подає знання про всі сфери буття України (гео­графічне положення, адміністративний устрій, природні багатства, історія, політична та правова система, економіка, наука, культура, музика, мистецтво, література, спорт тощо), при цьому часто висвітлюючи їх саме через подання персоналій – тих, хто створив чи творить мате­ріальні й духовні надбання людства. У цьому полягає особливість ЕСУ як енциклопедичного проекту.

Треба також зауважити, що ЕСУ обмежується інформацією, подаючи лише ту, яка стосується періоду від початку 19 століття до наших днів. Відтак необхідно визнати: багато славетних імен українського народу не потрапляє до енциклопедії через хронологічні рамки видання, що є ознакою її неповноти, яка виявляється також і в розтягненості творення видання (понад 20 років). За цей час з’явилося багато непересічних особистостей, які демонструють свої таланти в різноманітних видах діяльності – науці, літературі, кінематографі, музиці, образотворчому мистецтві тощо – часто без належного пошанування з боку держави, що слугує певним маркером для енциклопедистів. Відшуковувати й систематизувати таку інформацію нелегко, однак усвідомлення необхідності вдосконалення цього процесу, що дозволятиме йти в ногу з часом, не відстаючи ні на крок, породжуватиме й шляхи реалізації наявних потреб. Нині це одне з нагальних завдань, над якими працює редакція ЕСУ.

На наш погляд, дієвим у вирішенні подібних проблем ЕСУ є запуск її електронної версії в мережі Інтернет, що дозволяє не лише не відставати від новітніх тенденцій представлення інформації в інформаційному просторі, а й швидко реагувати на зміни в сучасному світі, тим самим розширюючи й поглиблюючи контент знань.

У 2014 році було зроблено перший крок – ЕСУ отримала електрон­ну онлайн-версію (далі е-ЕСУ). Зокрема, 7 жовтня того року розміщено перші статті на сайті. Нині електронне джерело подає матеріали всіх друкованих томів, функціонує у вигляді веб-сайту (http://esu.com.ua) зі сприятливими для пошуку інформації інтерфейсом та архітектурою. Веб-сайт створено «з нуля» фахівцями Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Всі матеріали е-ЕСУ мають відкритий безоплатний доступ. Натомість, як свідчить досвід європейської електронної енциклопедистики, в багатьох країнах існує практика обмеженого безоплатного доступу до національних енциклопедій – користування енциклопедією в повному обсязі можливе зазвичай за певну плату [Іщенко, с. 23–24].

Онлайн-енциклопедія умовно складається з п’яти розділів: «Всесвіт і Земля», «Людина», «Суспільство», «Наука», «Культура». Кожний з них містить статті з відповідною іконографією. Ілюстративний матеріал представлено як у самій статті, так і в «Галереях» сайту. Наявна система пошуку дозволяє швидко знайти потрібний матеріал та ілюстрації. У рубриці сайту «Новини» висвітлюють найголовніші актуальні події української та зарубіжної енциклопедистики, інформацію про діяльність Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Також сайт має інтегрований модуль Facebook, що дає змогу підписатися на сторінку ЕСУ у цій соціальній мережі. До того ж статтями й новинами можна поділитися у Twitter і публічно рекомендувати в Google [Железняк, Кацалап, с. 29].

Для зручного пошуку й швидкого віднайдення інформації, а також привертання уваги читача до енциклопедичних знань е-ЕСУ має більше можливостей порівняно з друкованими томами. Однак основна її перевага – це надання можливості послуговуватися енциклопедичними матеріалами необмеженій кількості користувачів мережі Інтернет незалежно від місця проживання, громадянства, часу звертання за інформацією – 24 на 7 відкритий доступ до е-ЕСУ.

Томи ЕСУ друкують накладом 10 000 примірників, безоплатно роздають державним бібліотекам, університетам. Утім завдяки е-ЕСУ доступ кількості читачів до енциклопедичної інформації істотно збільшується. Про це, зокрема, свідчать статистичні дані з адміністративної панелі сайту енциклопедії (рис. 1).

Рис. 1. Показники відвідуваності сайту електронної «Енциклопедії Сучасної України» за 2015–2018 рр.

Як видно з рис. 1, за 4 роки функціонування енциклопедії в мережі Інтернет загальна кількість осіб, які відвідали сайт е-ЕСУ, тобто ознайомилися хоча б з однією енциклопедичною статтею, зросла від 85 тисяч у 2015 році до 1 мільйона 372,5 тисяч. Бачимо, що показники кількості переглядів та загальної кількості відвідувачів сайту щороку збільшуються (в середньому на 30–35%).

Основні читацькі групи е-ЕСУ (за 2015–2018 рр.):

• за країнами – Україна (93,3 %);
• за віком – особи 25-34 років (34 %), 18-24 років (23 %);
• за статтю – жінки 60 %, чоловіки 40 %;
• за активністю – ті, хто відвідують сайт цілеспрямовано (14 %) і ті, хто вперше потрапляє на сайт через пошукові системи типу Google (86 %).

Табл. 1–2 показують, з яких країн та регіонів України найчастіше відвідують сайт е-ЕСУ .

Табл. 1. Відсоток читачів е-ЕСУ, зареєстрованих у певній країні, від загальної кількості відвідувань сайту (за 2015–2018 рр. )

Із табл. 1 бачимо, що найактивнішими відвідувачами е-ЕСУ є мешканці України. По-перше, як сказано вище, «Енциклопедія Сучасної України» – це джерело знань про українців, Україну й українство. По-друге, ЕСУ – українськомовна енциклопедія. Отже, цілком закономірно, що на цих читачів припадає понад 90 % відвідувань сайту е-ЕСУ.

Варто звернути увагу: загальна кількість країн, представники яких хоча б раз відвідали сайт енциклопедії, – 173 (охоплено всі континенти – Європу, Азію, Північну Америку, Південну Америку, Австралію). Країни-сусіди – Білорусь, Румунія, Угорщина, Словаччина – не ввійшли до переліку перших 10 країн з найбільшим відсотком читачів е-ЕСУ.

Табл. 2. Відсоток читачів е-ЕСУ, зареєстрованих у Києві та областях України, від загальної кількості відвідувань сайту (за 2015–2018 рр. )

Дані табл. 2 демонструють відсутність певної кореляції розподілу регіональної активності використання е-ЕСУ з поширеними нині поглядами щодо мовних, соціально-політичних, ідеологічних вподобань українців з різних регіонів (передусім маємо на увазі стереотипне протиставлення сходу й заходу). Бачимо, що найменше читають енциклопедію в анексованому Криму й частково окупованій Луганській області. Утім Донецька область, що також частково захоплена військовими формуваннями РФ, випереджає за активністю використання е-ЕСУ Закарпатську, Чернівецьку, Житомирську та деякі інші області.

Статистичні дані щодо відвідуваності конкретних сторінок сайту, тобто енциклопедичних статей, підтверджують міркування, висловлені вище про те, що ЕСУ виконує в суспільстві просвітницьку функцію в контексті виховання в українців національної самоідентичності, патріо­тизму, гордості за свою країну. Адже до найпопулярніших статей, що впродовж 2015–2018 рр. найбільше отримали читацьких переглядів, належать: «Громадянська ідентичність»2, (10 932 перегляди), «Галицька битва»3 (10 707 переглядів), «Головна українська рада»4 (9 972 перегляди), «Заборона української мови»5 (9 183 перегляди), «Акт злуки УНР і ЗУНР»6 (9 136 переглядів), «Визвольні змагання 1917–21»7 (6 330 переглядів). До найпопулярніших також належать статті загального типу: «Біологічна система»8, «Магнітні матеріали»9, «Екранні мистецтва»10, «Карпати (Карпатські гори)»11, «Корекційна педагогіка»12, «Азовське море»13, «Геоцентрична система світу»14, «Заповідні території»15 тощо.

Вибірка найпопулярніших статей сайту не зовсім коректна, позаяк статті з’являлися на сайті не одночасно, а в різні роки. Тому матеріали, які на сайті опубліковані минулого року, мають меншу ймовірність нині отримати більшу кількість переглядів, ніж ті, що розміщені в 2014 році. Втім, загальна тенденція пріоритетності тематики статей для читачів все одно простежується.

Проаналізуємо особливості текстового подання статей в е-ЕСУ. Для цього порівняємо інтерфейс сайту енциклопедії з подібними зарубіжними проектами, зокрема популярною у світі енциклопедією «Britannica» й національною норвезькою енциклопедію «Store Norske Leksikon». Наприклад, поглянемо на статті в трьох енциклопедіях про Сергія Бубку (див. рис. 2–4).

Рис. 2. Стаття про Сергія Бубку на сайті «Енциклопедії Сучасної України» (http://esu.com.ua/search_articles.php?id=36402)

Рис. 3. Стаття про С. Бубку на сайті енциклопедії «Britannica» (https://www.britannica.com/biography/Sergey-Bubka)

Рис. 4. Стаття про Сергія Бубку на сайті «Store Norske Leksikon» https://snl.no/Sergej_Bubka)

З рис. 2–4 бачимо, що три статті мають багато схожих елементів – заголовок, текст статті, фотоілюстрація, авторство, дата створення та оновлення. До слова, в іноземних енциклопедіях ім’я С. Бубки подано російською транслітерацією.

Виразна відмінність між трьома статтями полягає в тому, що текст української довідки оформлено за аналогією до дизайну її паперового варіанта. По-перше, як і в 2-му томі ЕСУ, стаття про С. Бубку становить суцільний текст без членування на абзаци (в інших двох статтях зарубіжних енциклопедій відповідний текст розбито на абзаци). По-друге, основ­на фотокартка – чорно-білого кольору (як і у видрукуваних томах ЕСУ). По-третє, як і в паперовому виконанні, текст електронної статті містить скорочені слова. Скорочення слів – це давня традиція у вітчизняній енциклопедичній справі, зумовлена необхідністю економії площі сторінки задля вміщення більшої кількості інформації на ній. Однак для електронних видань поняття економії місця не існує. Електронні тексти, у яких багато слів подано в скороченому вигляді, читачами сприймаються нетипово або й нечитабельно. Редакція ЕСУ усвідомлює, що перенесення цієї практики з «паперу» на сайт є недоліком електронної версії енциклопедії, однак треба розуміти, що це не є наслідуванням традиції. Електронні версії текстів статей створюються на основі підготовлених до друку, і нині редакція, на жаль, не має можливостей для додаткової обробки текстів з метою повернення словам повних форм.

Рис. 5. Сторінка сайту Google з пошуковим запитом про Сергія Бубку

Незважаючи на зазначений недолік, стаття про С. Бубку, як і будь-яка інша, маючи численні скорочення слів, демонструє високу релевантність у пошуковій системі Google. На рис. 5 бачимо, що за запитом «Бубка Сергій Назарович» сайт е-ЕСУ пропонується третім після «Вікіпедії» українською й російською мовами.

На матеріалі статті про С. Бубку помітно ще один недолік, властивий е-ЕСУ. Йдеться, зокрема, про оновлення інформації (стаття про С. Бубку актуальна станом на 2004 рік). Редакція ЕСУ намагається здійснювати оновлення застарілої інформації, однак нині вдається робити це частково. Загалом актуалізація застарілих даних – це чи не найнагальніша проблема, що потребує розв’язання. Попри те, що цей сегмент роботи виконується без належної системності й у незначному обсязі, його наявність все одно є суттєвою позитивною особливістю електронної версії енциклопедії.

Окремою проблемою є одномовність сайту е-ЕСУ. Задля повноцінного поширення у світі достовірної інформації про Україну й українців бракує англомовної версії енциклопедичних статей. Натомість її поява сприятиме боротьбі з тими стереотипними явищами, сформованими ще радянською картиною світу, що й нині панують у світі (як приклад, подання ім’я Сергія Бубки в іноземних поважних енциклопедіях на російський лад – Sergey, Sergej; або нещодавній скандал, висвітлений у ЗМІ, щодо тлумачення літаків серії «АН» як російських у тій же енциклопедії «Britannica». Таких прикладів, насправді, багато).

Сучасна людина має великий вибір джерел інформації, серед яких якісні енциклопедії, на жаль, втрачають пріоритетність. Часто увагою користуються джерела із сумнівними даними, зокрема й небезпечними в контексті інформаційного захисту держави. У таких умовах поява е-ЕСУ посилює роль енциклопедичних знань, сприяє підвищенню запиту суспільства на них, позитивно впливаючи на духовно-інтелектуальний розвиток українського соціуму.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що створення електронної версії ЕСУ виявилося в цілому успішним. За 5 років свого існування е-ЕСУ сприяла залученню до важливої енциклопедичної інформації тисяч українців. І нині ця тенденція лише зростає. Читачі оцінюють те чи інше джерело знань частотою звертань до нього. Оцінку ЕСУ демонструє статистика, наведена вище, а також оприлюднені висловлювання авторизованих відвідувачів на сайті е-ЕСУ щодо енциклопедії як «інформаційного та важливого видання» (Vivi Mikitenko), твердження про проект – «Добру справу люди роблять» (Іван Гонта), вдячність – «Дуже дякую за вашу працю! Нашій нації це дуже потрібно!» (Anton Gaivoronski), підкреслення сторін веб-ресурсу, якими він заслуговує довіру: «Новими цікавими статтями, невідомими діячами, хорошою мовою та власним поглядом на речі і світ у цілому» (Светлана Кравцова). І ніби підсумовуючи: «Інститут енциклопедичних досліджень та його творчий доробок – це джерело грунтованих знань, що викликає довіру» (Galyna Vysochina).

Примітки