ВСТУП

У добу глобальної цифрової комунікації знання дедалі частіше набуває форми відкритих, інтерактивних і багатомовних ресурсів. Онлайн-енциклопедії, що колись були лише довідковими проєктами, сьогодні перетворюються на важливі інструменти гуманітарної освіти й суспільної пам’яті. Деякі з таких цифрових проєктів поширюють знання, стираючи мовні бар’єри та відкриваючи доступ до науково вивіреної інфор­мації для користувачів різних країн. Яскравим прикладом цієї тенденції є енцикло­педичний ресурс, присвячений історії Голокосту, який завдяки розгалуженим мов­ним версіям став глобальною платформою, що формує спільний простір осмислення історичної трагедії. В Україні “історична пам’ять і її європейський дискурс набувають особливої ваги в нинішній період російської воєнної агресії проти нашої країни” (Куд­ряченко, 2023, с. 60), коли осмислення минулого стає складником боротьби за іден­тичність і правду.

Якщо сьогодні ввести в Google українською мовою запит “Голокост”, серед перших позицій пошукової видачі стабільно з’являється “Енциклопедія Голокосту” (Holocaust Encyclopedia) — онлайн-проєкт Меморіального музею Голокосту США (режим доступу: https://encyclopedia.ushmm.org/uk). Для пересічного користувача це може справляти враження української енциклопедії, адже сторінки мають повно­цінну локалізацію, український переклад і виглядають органічно на тлі національних джерел. Саме його багатомовність, зокрема й наявність української версії, забезпечує високу видимість у пошукових алгоритмах Google. У результаті користувачі з України (наприклад, професійні історики), шукаючи матеріали, дотичні до теми Голокосту, часто потрапляють саме на сторінки американської “Енциклопедії Голокосту”.

Такий ефект став можливим завдяки цифровізації сучасної енциклопедистики, у результаті якої було змінено принципи створення, поширення й споживання енци­клопедичних знань, що спричинило “прогрес в інформаційно-комунікативному просторі” (Іщенко & Степаненко, 2024, с. 12). Як слушно зазначають хорватські до­слідники, ще від доби Просвітництва енциклопедії мали на меті впорядковувати знання та доносити його до суспільства, але в цифрову епоху їхня місія стала ще більш виразною: класичні енциклопедії не лише зберегли свою просвітницьку місію, а й по­силили її — у часи інформаційного перенасичення саме вони забезпечують системну й достовірну орієнтацію в безмежному потоці даних. Цифрові технології суттєво по­легшили поширення, доступність і використання енциклопедичного контенту (Jer­men, 2020). Присутність “Енциклопедії Голокосту” у вітчизняному цифровому прос­торі є яскравим свідченням того, як сучасна цифрова енциклопедистика не лише зберігає, а й примножує просвітницьку функцію енциклопедії — у нашому випадку функцію пам’яті.

Метою цієї статті є огляд “Енциклопедії Голокосту” як феномену сучасної енци­клопедичної культури. Застосовано описово-аналітичний метод, що поєднує історіо­графічний огляд і контент-аналіз цифрових енциклопедичних ресурсів.

РЕЗУЛЬТАТИ

Історіографія Голокосту пройшла шлях від перших свідків і документальних збірників 1940–1950-х років до енциклопедичних узагальнень. Розвиток комп’­ютерних технологій істотно вплинув на способи збереження та репрезентації ми­нулого, відкривши нові форми існування історичної пам’яті. Цифрове середовище не просто стало новим носієм історичного знання, а перетворилося на простір, у якому пам’ять відтворюється, комунікується й осмислюється заново: “оскільки пам’ять про Голокост поступово переходить від живої до винятково опосередкованої форми, над­звичайно важливо приділяти увагу тому, як цифрові технології формують суспільну пам’ять” (Walden, 2021). Серед цифрових репрезентацій знань особливе місце по­сідають електронні енциклопедії, які поєднують академічну достовірність із можли­востями мультимедійного представлення та інтерактивної взаємодії. Аналіз елек­тронних енциклопедій є важливим, адже він показує, як цифрові технології транс­формують способи репрезентації, осмислення та збереження історичної пам’яті.

Вивчення Голокосту породило значну кількість довідкових і енциклопедичних видань, створених у різних країнах. Уже від 1960–1970-х років у світі почали з’яв­лятися довідники та бібліографічні покажчики, спрямовані на систематизацію дже­рел, свідчень і досліджень про нацистські злочини проти єврейського народу. Най­більш фундаментальним із них стало багатотомне видання “Encyclopedia of the Holo­caust” (1990) під редакцією Ізраеля Гутмана — міжнародний проєкт ізраїльського національного меморіалу Голокосту “Яд Вашем”, реалізований за участю провідних дослідників з Ізраїлю, США, Канади, Німеччини та Польщі. Англомовне видання, опубліковане видавництвом “Macmillan”, зробило цей науковий корпус доступним широкій світовій аудиторії.

Енциклопедично-довідкові видання з’явилися й у низці інших країн — зокрема в Німеччині, Франції, Польщі, Угорщині, США, Канаді, де сформувалися власні шко­ли дослідження Голокосту. Кожна з них мала свої історіографічні акценти: від аналізу механізмів геноциду до вивчення локальних історій, опору та порятунку євреїв. По­дібні праці створено й в Україні, зокрема серед них: “Голокост в Україні (1941–1944)”, який уклали О. Гісем та О. Мартинюк (К., 2009, вид. 3-тє), “Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)”, упорядкований М. Дубик (К., 2000) тощо. Зокрема, в згаданому словнику-довіднику зазначено, що метою його створення є “узагальнення понятійного й термінологічного апарату, що вживають у сучасній науковій, науково-публіцистичній та публіцистичній літературі із зазначеної теми. Вивчення та усвідомлення теми Голокосту передбачає оперування певною кількістю таких специфічних понять і термінів. Згадана тема має свою специ­фічну понятійну базу, яка зумовлена її особливостями й виходами на суміжну за­гальноісторичну та філософську тематики. Специфікою її понятійного і терміно­логічного апарату є також те, що загальновизначені історичні терміни й поняття на­бувають спеціального змісту і трактування, а тому потребують окремого визначення з урахуванням усіх особливостей” (Гісем & Мартинюк, 2007, с. 3).

Ще в минулому столітті розпочався процес оцифрування джерел пам’яті про Голокост. Помітну роль у цьому процесі відіграв Меморіальний музей Голокосту США (USHMM), заснований у Вашингтоні в 1993 році. Саме в цій установі зароди­лася ідея створити “Енциклопедію Голокосту”. Американські дослідники відзначають, що вона швидко стала домінантою музею, перетворившись на головний канал ко­мунікації між установою та її відвідувачами. Ресурс поєднує функцію архіву, музею і платформи освітнього характеру, що привертає увагу багатьох людей (Shandler, 2012).

Власне, “Енциклопедію Голокосту” почали створювати фактично одразу із за­снуванням Меморіального музею Голокосту. Від початку це був внутрішній довід­ковий ресурс закладу, який з часом еволюціонував у повноцінну цифрову енцикло­педію завдяки розвитку комп’ютерних технологій. Зокрема, у 2000 році ресурс набув вебформату — було запущено сайт “Holocaust Encyclopedia”, що відкрив широкому загалу доступ до матеріалів музею й започаткував новий етап у цифровій репре­зентації пам’яті про Голокост (Lindamood & Goldman, 2019). Дехто з дослідників стверджує, що сьогодні це один із найвідвідуваніших у США сайтів про історію Голо­косту, який забезпечує відкритий доступ до статей, оцифрованих колекцій, усних свід­чень, відео та навчальних матеріалів (Batzeli, 2024).

Особливо вагомим етапом розвитку онлайн-енциклопедії стала її модернізація 2018 року, коли сайт оновили відповідно до нових технологічних можливостей і потреб користувачів. У новій версії з’явилася зручніша структура статей, мульти­медійні матеріали, запитання для критичного мислення, а також підтримка низки мов світу. Відтоді “Енциклопедія Голокосту” із довідкового архіву перетворилася на сучасну навчальну платформу світового рівня, яка поєднує наукову точність із до­ступністю для широкої аудиторії. Вдосконалено не лише форму, а й зміст: історики музею оновили статті, щоб краще окреслити контекст, додати виразні візуальні мате­ріали, що підсвічують актуальність історії того чи іншого питання. Модернізуючи ресурс, його творці заявляли: “головна мета — зробити енциклопедію доступнішою для студентів і широкої аудиторії. Ми хочемо, щоб кожен користувач не лише дізнався щось нове, а й замислився над тим, чому Голокост став можливим” (Memory & Action, 2019). “Точність фактів залишається основою, але головним стало розуміння потреб аудиторії”, — зауважують Lindamood & Goldman (2019). Новий дизайн, за їх спо­стереженнями, збільшив час перебування користувачів на сторінках і стимулював самостійне дослідження теми.

Нині на сайті енциклопедії зазначено, що вона містить 950 тематичних статей англійською мовою. Частину з них перекладено 19 мовами (United States Holocaust Memorial Museum, n.d.). На сайті активно використовують інтерактивні карти, муль­тимедійні матеріали, інтеграція з соціальними мережами — Twitter, YouTube, Face­book. Тож енциклопедія є не лише джерелом фактів, а й своєрідним комунікативним майданчиком. Крім цього, дослідники звертають увагу, що енциклопедія є не лише базою знань, а й важливим педагогічним інструментом для учнів та студентів, фор­муючи в них цифрову грамотність і критичне мислення та змушуючи осмислювати складні моральні питання — співучасті, байдужості, відповідальності (Batzeli, 2024).

Загалом, за нашими даними, “Енциклопедія Голокосту” є частиною ширшої цифрової екосистеми зазначеного музею, що має виразне освітнє спрямування. Її доповнюють такі ресурси, як “Experiencing History”, “Early Warning Project” та “Arolsen Archives”, які інтегрують архівні документи, свідчення, освітні матеріали й аналітику сучасних конфліктів.

В Україні поки що не створено окремої цифрової енциклопедії, присвяченої темі Голокосту, хоча з огляду на значні наукові здобутки у цій галузі — численні до­слідження, публікації, документальні збірники — поява такого проєкту є цілком при­родною в недалекій перспективі. Ініціатива створення української цифрової енцик­лопедії Голокосту могла б постати на перетині академічної науки, музейної справи та цифрових технологій, ставши важливим кроком у розвитку національної культури пам’яті.

У такому контексті особливо цінним є вже наявний міжнародний досвід, зокре­ма діяльність Меморіального музею Голокосту США та його “Енциклопедія Голокос­ту”, яка може слугувати методологічним і технологічним зразком для подібної української ініціативи. Спираючись на перевірені принципи контент-стратегії, педа­гогічної орієнтації та багатомовності, вітчизняний проєкт міг би поєднати наукову достовірність із відкритістю для широкої аудиторії, сприяючи міжнародній видимості українських досліджень і розбудові спільного простору пам’яті. Адже “імідж країни у світі — це питання, якому приділяють значну увагу всі народи” (Железняк, 2024, с. 193), і культура історичної пам’яті є одним із визначальних чинників цього іміджу.

ВИСНОВКИ

“Енциклопедія Голокосту”, яку створено Меморіальним музеєм Голокосту США, є цінним прикладом поєднання енциклопедичної традиції та цифрових тех­нологій, що змінили способи збереження й поширення знань. Вона демонструє, як енциклопедія може виконувати не лише інформаційну, а й культурно-освітню функції.

Цифровий формат ресурсу забезпечив багатомовність, мультимедійність і широку доступність, перетворивши його з електронного архіву на інтерактивну на­вчальну платформу, що впливає на формування глобальної точки зору.

Досвід Меморіального музею Голокосту в США підтверджує, що онлайн-ен­циклопедія може бути водночас науковим джерелом, педагогічним інструментом і простором суспільної рефлексії. Її структуру, контент-стратегію та орієнтацію на ко­ристувача можна розглядати як зразок в сучасній енциклопедичній практиці.

За умови створення в Україні власної енциклопедії про Голокост її укладачі, ре­презентуючи український матеріал і контекст, мають спиратися на міжнародні стан­дарти, найкращі світові практики та здобутки, зокрема на енциклопедичний досвід Меморіального музею Голокосту США.