Проблематика енциклопедичних студій охоплює не лише методологічні питання укладання енциклопедій. Часто важливими для її розуміння є умови, у яких працюють енциклопедичні редакції, різноманітні виклики часу, що їх спіткають, серед них — і соціокомунікативного характеру. До таких досліджень належить колективна монографія (Іщенко & Степаненко, 2024), опублікована нещодавно в Інституті енциклопедичних досліджень НАН України. Її автори зробили акцент на описі й аналізі різноманітних соціокомунікативних викликів, щоправда, на наш погляд, головною проблемою для теперішнього стану й майбутнього розвитку української енциклопедистики є, звісно ж, російська війна. Підготовку монографії було розпочато в розпал повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну.
Вторгнення ворожої країни позначилося на українській науці загалом. Закономірно, пріоритетними стали проєкти, що посилюють обороноздатність держави. У соціогуманітарних науках “оборонними розробками” природно є студії, спрямовані на “формування гуманітарної складової національної безпеки” (Верменич, 2024, с. 30), захист культурно-інформаційного середовища держави, когнітивної стійкості громадян, пов’язаної з їхньою національною ідентичністю, національної стійкості, асоційованої зі здатністю суспільства “реагувати як на внутрішні проблеми і конфлікти, так і зовнішні кризи і виклики” (Пирожков та ін., 2024, с. 61), отже, це студії, що працюють на консолідацію української політичної нації.
“Якщо події ХХ ст. здебільшого визначалися збройними конфліктами, то в першій половині ХХІ ст. важливого значення набувають гібридні форми агресії. Така тенденція визначається стабільністю системи міжнародної безпеки, яка виникла після Другої світової війни і позначає збройні протистояння великих держав неприйнятними в сучасному світі. Тому зростає актуальність інших форм агресії, зокрема таких як: економічна, політична, інформаційна” (Стрельбицький & Гринь, 2023, с. 47). Нині Збройні сили України дають відсіч російській агресії на фронті, а в українському культурному просторі фіксуємо вияви національної консолідації та супротиву інформаційній експансії (хоча й подекуди із затримками, а то й спротивом упереджених громадян) — процеси очищення від брехні, спотворення, міфів, що століттями насаджували імперці: це відбувається в різних площинах по всій країні, починаючи від перейменування вулиць і населених пунктів, закінчуючи утилізацією місцевими бібліотеками ідеологічно шкідливої літератури радянських часів.
Між тим, серед утилізованої літератури — часто й знакові енциклопедичні видання на кшталт “Большой советской энциклопедии”. У таких умовах завдання української соціогуманітарної науки — запропонувати ідеї, розробки, продукцію, що здатні прийти на заміну шкідливим для націотворення явищам і предметам та бути чинником національної консолідації. У попередні історичні епохи в Україні не було умов для розвитку енциклопедичної справи, а в радянські часи вона, хоча й отримала певні здобутки, мала заідеологізований характер і фрагментарний вияв. Радянська енциклопедистика не ґрунтувалася на достатньо широкій науковій базі, ігнорувала цілі ланки заборонених тем та імен і не базувалася достатньою мірою на світовому досвіді. Тож акт скасування українськими бібліотекарями радянських енциклопедичних видань закономірний.
Замість “Большой советской энциклопедии”, “Української радянської енциклопедії” на полицях українських бібліотек у селах, містечках і великих містах, школах і університетах має бути комплект томів “Енциклопедії Сучасної України” — багатотомної сучасної загальної енциклопедії, до підготовки статей якої залучені тисячі визнаних фахівців. Це — видання, що з виходом у 2001 році першого тому надало країні комплексне, всеосяжне довідкове джерело знань про Україну й українців, охоплюючи сучасні досягнення у різноманітних сферах життя (культура, економіка, промисловість, політика) та раніше замовчувані теми, цим самим ЕСУ сприяє утвердженню України як невід’ємної частини цивілізаційного євроатлантичного світу (Zhelezniak & Ishchenko, 2023). У монографії, про яку тут ідеться, неодноразово наведено приклади, що онаочнюють цей факт. Не менш цікавим і показовим фактом є й те, що вебсайт ЕСУ потрапив до реєстру заборонених на території РФ інтернет-ресурсів, а це означає лише одне: ЕСУ, українська національна енциклопедистика в цілому — це інформаційна зброя, що здатна робити внесок у протистояння російській агресії. Те, що томи ЕСУ стоять на захисті не лише культурного простору України, демонструє також історія з бібліотеки селища Іванків — там “навесні 2022-го примірник першого тому в буквальному сенсі зупинив ворожу кулю, не давши дістатися цілі” (Железняк, 2023).
На жаль, доводиться констатувати, що за роки повномасштабної війни рівень державного фінансування цього проєкту виявився недостатній для продовження редакцією ЕСУ друкувати видання, а тому українські бібліотеки лишаються без наступних після літери “О” томів національної енциклопедії. Натомість С. Кульчицький наголошує, що в нинішніх реаліях, навпаки, має актуалізуватися державна підтримка інституцій, особливо тих, що здатні протидіяти пропагандистському наступу “русского мира” (2023, с. 6). Реальність, на жаль, інша: переважну більшість наукових установ спіткає дефіцит коштів, вимушене введення режиму неповного робочого дня, брак поповнення установ талановитою молоддю та відсутність можливості оновлення технічного парку. “Недооцінка ролі наукових досліджень державою (владою) гальмує розвиток України та переможне завершення війни в найближчий період” (Скрипнюк, 2023, с. 8).
Незважаючи на перешкоди й виклики, академічна школа української енциклопедистики, “біля витоків якої стояли Іван Франко, Михайло Грушевський, Федір Вовк, Агатангел Кримський, Олександр Русов, Степан Рудницький, Іван Раковський, Зенон Кузеля, Володимир Кубійович” (Железняк, 2024a, с. 8), продовжує розвиватися і в складні часи воєнного лихоліття. У цих умовах багатьох учених війна змусила залишити свої домівки, а станом на початок 2023 року, як зауважує акад. А. Загородній, “11% науковців Національної академії наук все ще перебувають поза межами України. Кожен день воєнних дій готує нові випробування, які змушують нас мобілізовувати ресурси та шукати нові можливості” (2024, с. 10). Загалом ця війна, що розпочалася ще в 2014 році, стала “особливою жорстока, руйнівна, цинічна. Вона наочно увиразнила прірву між українцями і росіянами, що довгий час була прихована за облудливими штампами про братні народи. Перші репрезентують демократію, мир, прогрес, другі – тоталітаризм, агресію, занепад. Століттями Росія незалежно від державного устрою, чи то імперського, чи то комуністичного обкрадала Україну: загарбувала території, викачувала корисні копалини, вивозила археологічні знахідки, руйнувала давні пам’ятки, привласнювала історію, культуру, мову й особливо полювала за талановитими українцями, позбавляючи націю еліти” (Железняк, 2024b, с. 195). Всі ці важливі для українців меседжі, що давно науково обґрунтовані (напр., див. Михальчук, 1994), – потребують поширення в енциклопедичному форматі, а ідеї, викладені в монографії, мають посприяти цій справі.
“В історичній ретроспективі енциклопедичні проєкти — це завжди маркер цивілізаційного, науково-технічного прогресу, інтелектуального й духовного розвитку людства. Варто лише згадати, яке значення для європейської культури мало створення відомої праці французьких енциклопедистів 18 ст., відтоді будь-яку енциклопедію сприймають як певний підсумок теоретичних і практичних досягнень у тій чи тій галузі знань або як фіксацію певного рівня економічного, політичного, соціального й культурного розвитку людської цивілізації. В умовах стрімкого збільшення інформації, її джерел, засобів поширення, сучасних форм комунікації енциклопедичні видання дещо втрачають у розгалуженому й розмаїтому інформаційному просторі свою помітність, але від того не зменшується їхня значущість”, — зауважує науковий редактор означеної монографії М. Железняк (с. 9). І це є викликом не лише для енциклопедичної справи як виду професійної (науково-видавничої) діяльності (у період спротиву російському вторгненню книговидавнича діяльність дійсно переживає скрутні часи), а й для всього суспільства, що замість наукових знань часто віддає перевагу інформації сумнівного походження й змісту. Водночас саме зараз енциклопедичні видання як реєстр національних надбань і багатств країни, свідчення її історичних піднесень і падінь, скарбниця, у яку покоління, що її створює, кладе все неперехідне й значуще, все те, що хоче залишити своїм нащадкам, можуть стати важливим інформаційним майданчиком для популяризації українських воїнів-захисників, сприяти підвищенню почуття патріотизму серед українських громадян.
Актуальність монографії “Українська енциклопедистика в соціокомунікативних викликах сучасності” полягає в необхідності аналізу кола проблем, пов’язаних із підвищенням рівня користування енциклопедичними виданнями у сучасному суспільстві. Розв’язання їх здатне сприяти ефективнішому поширенню достовірних знань серед громадян. В умовах нинішньої війни ці питання не втрачають своєї гостроти, а навпаки – стають ще більшим викликом, оскільки використання українцями перевірених джерел інформації є важливим чинником інформаційно-культурної безпеки держави, протидії ворожій дезінформації, передусім пропагандистському ідеологічному дискурсові, а відтак – консолідації нації. Інформаційний фронт для РФ у цьому протистоянні надто важливий: його спрямовано на внутрішню дестабілізацію українського суспільства, громадянський розбрат, конфлікт ідентичностей, запобігання національної єдності, послаблення патріотизму й віри в перемогу. Від усього цього залежать суспільні настрої та ухвалені рішення в Україні, а відтак і спроможність нації у підсумку відстояти державний суверенітет, відновити країну після війни.
Подальший розвиток сучасної енциклопедистики полягає у здатності енциклопедій, а точніше – колективів1, що укладають енциклопедії (редакції, видавництва, наукові установи тощо), забезпечувати ефективне поширення достовірної наукової інформації, уміщеної в них. Цим і визначається проблематика монографії. Автори цим дослідженням не претендують на вичерпне розв’язання порушених проблем сучасної енциклопедистики, пов’язаних і соціокомунікативними викликами, а радше започатковують такі студії, слугуючи спробою постановки й окреслення основних питань, уводячи, власне кажучи, у теоретичну базу енциклопедистики нові підходи.
ПРИМІТКИ
1До слова, у лютневі дні 2022 року (за дві доби до нападу) сталася втрата для колективу Інституту і загалом української наукової спільноти — на 91-році життя перестало битися серце Івана Дзюби, якого на сторінках цього часопису не так давно вітали представники української еліти з нагоди 90-річчя (Мушинка та ін., 2021).
Верменич, Я. (2024). Регіонально-просторові кластери українських безпекових студій: синергія соціогуманітаристики. Вісник Національної академії наук України, 3, 30-43. https://doi.org/10.15407/visn2024.03.030
Железняк, М. (2024a). Енциклопедична спадщина НТШ: від “Енциклопедії українознавства” до енциклопедії “Наукове товариство імені Шевченка”. Вісник Національної академії наук України, 2, 54-58. https://doi.org/10.15407/visn2024.02.05
Загородній, А. (2024). Про основні результати діяльності Національної академії наук України у 2023 році та завдання наступного періоду. Вісник Національної академії наук України, 5. 10-17. https://doi.org/10.15407/visn2024.05.010
Кульчицький, С. (2023). Рашизм vs ленінізм? Роздуми історика на переламі епох. Київ: Інститут історії України НАН України.
Михальчук, К. (1994). Чого хочуть від нас росіяни? [репринт статті з газети “Діло”, № 127-130, 1884]. Київська старовина, 6, 33-44.
Мушинка, М., Яцків, Я., Андрейчин, М., Гундорова, Т., Гамкало, І., Павлишин, М., Масенко, Л., Тримбач, С., Отрощенко, В., Головаха, Є., Петрова, О., Матяш, І., Добко, Т., & Кульчицький, С. (2021). Постать Івана Дзюби: думки сучасних інтелектуалів. Енциклопедичний вісник України, 13, 74-91. https://doi.org/10.37068/evu.13.6
Пирожков, С., Хамітов, Н., Головаха, Є., Дембіцький, С., Лібанова, Е., Скрипнюк, О., & Стоєцький, С. (2024). Збереження і розвиток України в умовах війни та миру: національна доповідь. Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.
Скрипнюк, О. (2023). Реформування і розвиток науки в Україні: сучасний стан і перспективи. У зб. Юридична наука в умовах протидії іноземній військовій агресії: історія та сучасність. Київ: Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України.
Zhelezniak, M., & Ishchenko, O. (2023). Ukrainian encyclopedistics in wartime (based on the Encyclopedia of Modern Ukraine). Studia lexicographica, 17(32), 163-175. https://doi.org/10.33604/sl.17.32.7