У 2023 році світ побачив перший випуск енциклопедичного словника “Сучасна історія (світова та румунська)”¹, який уклали Лідія Присак та Іон Валер Ксенофонтов — відомі молдовські історики, у доробку яких низка серйозних наукових студій. Його надруковано у видавництві Державного університету Молдови. Укладачі мають кілька попередніх спільних праць, що висвітлюють біографії різних постатей, серед них — і ті, що впливали на розвиток історичної науки в Молдові (Хenofontov, Prisac 2023; Prisac, Xenofontov, Salagor 2023). У їхніх спільних публікаціях приділено увагу трагічним сторінкам в історії Бессарабії, зокрема репресіям. Ідеться, наприклад, про статтю, у якій розглянуто питання забезпечення провізією депортованих з Молдавської РСР під час операції “Південь” (1949), у ній же подано цінне інтерв’ю зі свідками депортацій (Хenofontov,  Prisac 2018; Хenofontov, Prisac 2021).Ще однією темою, яку розглядають разом, є історія вірмен у Республіці Молдова (Prisac, Xenofontov 2016).

Багаторічна плідна співпраця науковців нині втілилася в енциклопедичний проєкт під назвою “Сучасна історія” (світова та румунська). Це енциклопедичний словник, що містить понад 2300 статей (607 сторінок), охоплює широкий спектр тем, пов’язаних з історією 20–21 століть, зокрема ключові події, явища, процеси та особистості, що вплинули на світову історію. Особливу увагу приділено історії Бессарабії, Молдавської АРСР, Молдавської РСР та Республіки Молдова.

Зі вступної статті читач дізнається, що робота над енциклопедичним словником розпочалася восени 2019 року та тривала упродовж пандемії COVID-19, яка змінила умови його створення. Основні коректури та оновлення виконано в 2023 році.

Словник має традиційну структуру, що забезпечує зручність користування та ефективність пошуку інформації завдяки алфавітному розташуванню статей. До корпусу словника належать статті, що висвітлюють історичні події та процеси, діяльність національних та міжнародних організацій, біографії видатних особистостей, які зробили значний внесок в історію сучасної цивілізації, а також нові терміни та концепції, запропоновані авторами. Окрім історичних понять, словник вміщує основні терміни з різних сфер суспільного життя, як-от: політика, наука, культура та архітектура. Для розширення аудиторії, зокрема залучення молоді, словник пропонує також статті про сучасну музику, кіно, моду, автомобілі та спорт.

Довідкове видання також висвітлює історію всіх сучасних держав світу та тих, що існували певний період (Чехословаччина, Югославія, Німецька Демократична Республіка та СРСР). Значне місце відведено питанням гендерної рівності та історії дітей, доля яких була позначена трагічними подіями – геноцидом, Голокостом, масовими вбивствами і депортаціями. Додамо, що праця надає читачам цінну інформацію, засновану на ретельному аналізі та масштабній бібліографічній базі. Словникові статті відповідають сучасним науковим стандартам і висвітлюють широкий спектр тем від глобальних історичних процесів до локальних подій.

Цікавим аспектом є класифікація авторами типів істориків. Зокрема, виділено три їх категорії: історик-найманець (автор, який виконує історичні дослідження на замовлення), історик-пропагандист (використовує свої дослідження для політичної пропаганди), історик-універсал (створює наукові студії з новими ідеями і концепціями) (с. 277). На наш погляд, ця класифікація доволі логічна, оскільки відображає різноманітність підходів і ролей, які історики часто виконують у своїй професійній діяльності. Вона враховує реалії сучасної історичної науки і типи діяльності істориків. Історик-найманець, працюючи на замовлення, що може впливати на об’єктивність висновків. Історик-пропагандист пропонує науковий матеріал, що посилює ідеологічні наративи. Історик-універсал прагне до новаторства і об’єктивності, генеруючи наукові ідеї та концепції, сприяючи прогресу історичних досліджень.

У словнику знаходимо розлогу статтю “Україна” (с. 568–570). Зазначено, що це держава у Східній Європі з населенням 36 744 634 осіб (2023). Окреслено історичні етапи, починаючи з часів Київської Русі, завоювання її Золотою Ордою, описано поділ територій між Великим князівством Литовським та Польщею. Також згадано про події 20 століття — Голодомор, репресії сталінського періоду, Другу світову війну, катастрофу на Чорнобильській АЕС у 1986 році та проголошення незалежності України у 1991 році. Описано сучасні політичні події в Україні, серед яких й анексія Криму Росією у 2014 році, зусилля уряду України відновити контроль над сепаратистськими регіонами Донецька та Луганська. Згадується також обрання Володимира Зеленського Президентом у 2019 році та ескалація війни з РФ у 2022 році, яка призвела до великої кризи біженців, осудив її майже весь світ. Є інформація й про підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС у 2014 році разом з Республікою Молдова та Грузією попри повторювані застереження з боку РФ. Це підписання автори статті розглядають як причину найбільшої політичної кризи в Україні та міжнародного напруження між Росією й західними державами від часу завершення Холодної війни.

Словник містить статтю про Дніпровську ГЕС як найважливіший проєкт, розпочатий в Україні під час першого п’ятирічного плану СРСР. У статті акцентовано, що будівництво гідроелектростанції та греблі на Дніпрі розпочалося у 1921 році біля Олександрівська (нині Запоріжжя). Місто стало важливим промисловим центром і головним постачальником енергії для Донбасу та Кривбасу. Витрати на будівництво значно перевищили заплановані, а населення Запоріжжя за десятиліття зросло вчетверо. Описано, що ДніпроГЕС було збудовано за підтримки американських радників на чолі з полковником Г’ю Лінкольном Купером, який отримав за свою роботу значну оплату та нагороди від радянського уряду (с. 185).

Окрему статтю (с. 600) присвячено захопленню 2022 році Запорізької АЕС російськими військами під час ескалації російсько-української війни, ризики ядерного забруднення та використання станції як військової бази. Зазначено про шантаж з боку Росії щодо використання ядерних об’єктів для тиску на європейські країни, контроль за 60% виробництва електроенергії України та плани створення “Новоросії” для забезпечення сухопутного доступу до Криму та Придністров’я.

Автори написали окрему статтю про першого Президента України Леонідові Кравчуку (с. 311). Інформують, що він був членом КПРС упродовж 1958–1991 років і підписав разом із Борисом Єльциним та Олександром Лукашенком угоду в Біловезькій Пущі, ліквідувавши Радянський Союз. Проте автори помилково представили Олександра Лукашенка як одного з підписантів. Насправді представником з Білорусі був Станіслав Шушкевич, який на той час головував у Верховній Раді Республіки Білорусь, а О. Лукашенко став президентом Республіки Білорусь лише у 1994 році.

У довідковому виданні приділено увагу й другому Президенту України Леонідові Кучмі, що перебував на цій посаді від 1994 до 2005 року. Увагу акцентовано на тому, що він відіграв важливу роль у підписанні низки міжнародних угод, зокрема Партнерство заради миру з НАТО в 1997 році, що сприяло зближенню України з західними державами. Зазначено також і про інші зусилля щодо інтеграції України до світової спільноти, а також його роль у політичних та економічних реформах (с. 569).

Віктора Ющенка, про якого так само є стаття, схарактеризовано як українського політика, Президента України (2005–2010), прем’єр-міністра (1999–2001). Повідомлено, що він був головою Національного банку України (1993–1999) та лідером опозиційної групи “Наша Україна”. У словнику окреслено його політичну кар’єру, зусилля щодо реформ і боротьбу з корупцією, а також його роль під час Помаранчевої революції (с. 598).

Петро Порошенко описується як український політик і підприємець, який був Президентом України від 2014 до 2019 року, очільник політичної партії “Європейська Солідарність” (с. 443).

Володимир Зеленський представлений як шостий Президент України, обраний у 2019 році. Зазначено про його досягнення як актора, його професійні якості, що дозволили стати лідером країни під час ескалації війни з РФ у 2022 році. Підкреслено його роль у міжнародній дипломатії та зусилля з відсічі російській агресії (с. 601).

Українознавчу тематику розширюють статті, присвячені радянським репресіям, що торкнулися також і Молдови. У статті про Голодомор 1932–1933 років (с. 243–244) наголошено, що це була одна з найскладніших гуманітарних катастроф для українців, спричинених комбінацією природних чинників, економічною колективізацією та репресивною політикою Сталіна. Офіційну кількість загиблих оцінюють від 3 до 5 мільйонів людей. У статті є відомості й про те, що в листопаді 2006 року Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу; цей трагічний факт також визнали парламенти 14 країн світу, серед яких США, Канада, Велика Британія, Естонія, Аргентина, Австралія, Італія, Угорщина та інші.

У словнику є інформація й про те, що 1932 року в Радянському Союзі діяв закон “Про захист майна державних підприємств, колгоспів та кооперації та зміцнення державної власності”, відомий як “Закон про п’ять колосків”. Відповідно до нього арештовували та розстрілювали людей, які намагалися сховати бодай якісь крихти для харчування. За даними авторів, цей закон спричинив масові втечі через Дністер до Бессарабії. Подано історію про те, як у лютому 1932 року під час спроби перейти річку біля Оланешті було розстріляно 40 втікачів, а ще 100 молдовських втікачів було вбито біля Тигіни (с. 467). Спираючись на джерела, автори констатують, що тільки в період від серпня 1937 до листопада 1938 року в МАРСР було засуджено 6947 осіб, з яких 4886 (70,3%) — до розстрілу, 2004 (28,9%) — до ув’язнення в таборах ГУЛАГу, а справи 57 осіб (0,8%) були повернуті для повторного розгляду (с. 468).

На сторінках енциклопедичного словника можна знайти інформацію про роль української етнічної спільноти в соціально-економічному та культурному розвитку Бессарабії. Автори описують, що в першому парламенті Молдавської Демократичної Республіки “Сфатул Цэрий” (існував у період від 20 жовтня 1917 до 27 листопада 1918) 105 місць депутатів належали більшості, а 45 місць — національним меншинам (15 для українців, 13 для євреїв, сім для росіян, три для болгар, два для гагаузів, два для німців та по одному для поляків, вірмен та греків) (с. 499). Цікавими у словнику видаються факти про загальносоюзний перепис населення від 17 січня 1939 року, який показав, що в Молдавській АРСР було 170982 (28,54%) молдован та 303825 (50,71%) українців (с. 467). Автори додають, що у грудні 1924 року було обрано головний елемент політичної системи автономії — Молдавський Регіональний Комітет Партії. У 1925–1926 роках серед 29 членів і дев’яти кандидатів до Комітету було 12 росіян, дев’ять українців, чотири євреї та лише два молдовани (румуни). Після приєднання Бессарабії до Радянського Союзу у 1940 році на території Молдавської РСР проживала значна кількість українців. Серед етнічних груп населення українці складали 15,50% від загальної чисельності населення (с. 370).

У контексті сучасної історії українсько-молдовських зв’язків автори підкреслюють, що Україна визнала незалежність Республіки Молдова 8 грудня 1991 року (с. 371).

Безсумнівно, енциклопедичний словник “Сучасна історія” (світова та румунська) є важливим науковим виданням, корисним для викладачів, дослідників, студентів і всіх, хто цікавиться історією. Це цінний ресурс, що сприяє глибшому вивченню та розумінню сучасної історії.

Цей словник є важливим і для українського читача з кількох причин. По-перше, він охоплює історичні події та процеси, що мають значення для всього регіону, зокрема й Україну. По-друге, праця містить інформацію про історичні зв’язки між Молдовою та Україною, що дозволяє глибше зрозуміти спільне минуле й культурні взаємодії.

ПРИМІТКИ

¹Lidia Prisac, L., & Xenofontov I. (2023). Istoria contemporană (universală și a românilor): dicţionar encyclopedic. Chișinău: Editura USM. ISBN 978-9975-62-620-0