ВСТУП

“Вікіпедія” є одним із найпопулярніших сайтів у інтернеті, мільйони користувачів щодня покладаються на неї, щоб задовольнити широкий спектр інформаційних потреб (Singer et al, 2017). На думку деяких дослідників, вона може стати найкращою спробою зібрати всі людські знання в одному місці (Mesgari et al, 2015). А той факт, що це джерело існує винятково в цифровому вигляді, істотно позначилося на сучасному розвитку традиційної енциклопедистики: переважна більшість сучасних енциклопедій, зокрема й тих, що мають давню історію друку томів, цифровізувалися, інші ж – загубилися в енциклопедичному ландшафті світу (Дзюба, 2021). Щоправда, суспільне уявлення про те, що таке енциклопедія і яку роль вона має виконувати, все ще продовжує асоціюватися з носієм, із яким вона тісно пов’язана століттями, – книгою. Водночас фіксуємо появу й нових суспільних стереотипів, що книжкові енциклопедії є пережитком минулого (і “Вікіпедія”, очевидно, відіграє ключову роль у формуванні цього стереотипу). На конфлікт цих суспільних уявлень звертають увагу й науковці, які, наприклад, у цьому намагаються віднайти нові аспекти розуміння того, що ж таке інформація (знання), як вона сприймається, поширюється у сучасному світі (Haider & Sundin, 2015). У цьому сенсі заслуговує на увагу певною мірою філософське тлумачення енциклопедії як джерела, що “дає визначення культурним надбанням і водночас визначається культурою, у якій її створюють” (Eckerdal & Sundin, 2015, с. 21).

Останнім часом багато хто звертає увагу на те, що “Вікіпедія” зарекомендувала себе як майданчик для інформаційного протистояння між Україною і Росією на тлі нинішньої війни, адже “в україномовних та російськомовних статтях відбиваються, відповідно, проукраїнська та проросійська позиції” (Козир і Дубініна, 2017, с. 307). Відтак український розділ “Вікіпедії” є тим джерелом інформації, що здатне поширювати, пропагувати національні ідеї, наративи, протистояти інформаційним ворожим загрозам, охоплюючи велику кількість читачів. Саме цей чинник найбільшою мірою актуалізує наше дослідження, що спрямоване на покращення якості вікіпедійних матеріалів у національному інформаційному просторі, власне, як і вдосконалення статей іншими мовами, у яких міститься українознавча інформація. Мета статті – окреслити й осмислити головні правила підготовки статей для “Вікіпедії”. Основний метод дослідження – описовий (рефлексивний).

Зауважимо, що загальні рекомендації з редагування статей “Вікіпедії” запропоновано вікіпедистами: цю інформацію викладено як у низці різних методичних довідках, так і в окремих публікаціях, серед них є й українською мовою (Петров і Букета, 2012; Редагуємо Вікіпедію, 2014; Ілюструємо Вікіпедію, 2016). А от досліджень, які б науково обґрунтовували особливості написання таких статей, нам знайти не вдалося. Це визначає новизну нашої статті. Хоча студії, що порушують проблеми підготовки “Вікіпедії”, звісно, існують (І. Живюк, В. Бобиль, М. Дронь, О. Чирков та багато інших).

РЕЗУЛЬТАТИ Й ОБГОВОРЕННЯ

“У сучасного суспільства з’явилася можливість інформаційної взаємодії без посередництва традиційних ЗМІ, які поступово перетворюються лише на одне із джерел інформації, втрачаючи функції центрів, що формують суспільний порядок денний. Соціальні медіа і мережі стали впливовою платформою суспільного життя” (Головаха і Дембіцький, 2022, с. 338). Яскравим прикладом таких медіа можна вважати “Вікіпедію”, “досяжну для дистанційного наповнення кожному, хто бажає” (Чирков, 2014, с. 185). Щоправда, для того, щоб наповнити статтю довідковою інформацією, необхідно виконувати певні настанови.

Прикметною особливістю “Вікіпедії” є те, що її статті офіційно не мають конкретних авторів (тобто їх не прийнято зазначати, але вони, звісно ж, існують), натомість авторство – важлива ознака традиційних енциклопедій. Така політика ресурсу пов’язана не лише з ідеєю спрощення вільного доступу до знань без обмежень, а й необхідністю постійної актуалізації (оновлення) контенту статей. Засобом перманентного його доопрацювання слугує залучення багатьох людей: “один дописувач може започаткувати статтю, інші відкоригувати контент через доповнення або вилучення певного тексту. Зацікавлені особи обговорюють розвиток статей, оцінюють якість та аргументованість джерел” (Бобиль і Дронь, 2016, с. 20). Відтак створена “з нуля” стаття через деякий час здатна мати абсолютно новий вигляд, повністю відмінний від початкового завдяки редакторському внескові інших осіб. Без сумніву, це ускладнює питання авторської персоніфікації, що є однією з причин її відсутності у цьому проєкті. Тож з огляду на зазначене вище постановка питання “як написати статтю для "Вікіпедії"” менш релевантна, ніж “як редагувати статтю у "Вікіпедії"”. Та хай там як, цілком новий створений автором текст вікіпедійної статті має великі шанси лишитися у більш-менш початковому вигляді (не беручи до уваги додавання за потреби нової інформації), якщо дотримуватися основних принципів їх підготовки. До того ж створення контенту та його редагування відбувається на основі спільних правил, які й висвітлимо далі.

Основними правилами підготовки статей “Вікіпедії”, покликаючись на вже згадані джерела, є: нейтральність викладу інформації (нейтральна точка зору), виваженість інформації, відсутність оригінальності (оригінальних досліджень), авторитетність цитованих джерел. Звертаємо увагу, що тут не маємо на меті описувати питання найменування, критеріїв відбору статей (критерії значущості) тощо – вони потребують окремого дослідження.

Зазначені основні правила, що є доволі прозорими й обґрунтованими, повинні сприяти тому, щоб уникнути сумнівного контенту, навіть якщо його готує людина без належної освіти, кваліфікації, компетенції, але яка виявила бажання написати статтю. Їх можна вважати дієвими, хоча, звичайно, повне дотримання цих настанов ще не гарантує, що матеріал статті буде докладним, всеохоплюючим, якісним, таким, якому можна цілком довіряти. Проте основну роль – сприяти створенню повноцінної статті будь-ким – ці правила виконують.

Для дотримання названих правил найкраще підходить такий метод створення тексту, як компіляція. Він передбачає написання твору на підставі чужих матеріалів без викладу самостійних суджень і висновків, тобто без будь-якої нової інформації. Важливо, використовувати при цьому авторитетні джерела, обирати різноманітні, щоб висвітлювати різні точки зору щодо тих чи інших явищ, понять, подій, фактів, персоналій без превалювання якоїсь із них. Звісно, всі використані джерела мусять бути зазначені в статті, тобто компонування залучених текстів має відбуватися з покликанням на них. Контент із тих джерел, що доступні на умовах вільних ліцензій (або які є суспільним надбанням, зокрема твори, на які закінчився термін дії авторського права), дозволено запозичувати в будь-якому обсязі (від фрагментів до повного тексту; це стосується й ілюстративного матеріалу), натомість із тих джерел, у яких їхніми авторами заборонено копіювати, запозичувати, модифікувати, оприлюднювати деінде контент, можна використовувати лише невеликі фрагменти у вигляді цитат чи парафразів.

До речі, з цього приводу деякі дослідники, аналізуючи cкомпільовані тексти в аспекті академічної доброчесності, зазначають, що найтиповішими прикладами використання методу компіляції є саме енциклопедії: “Автор енциклопедії претендує на виняткові права на цей твір, але не процитованих ним уривків тексту. Отже, якщо у творі доводиться використовувати тези і цитати іншого автора, на нього треба посилатися. А ось ціла енциклопедія загалом – із вміщеною в неї конкретною кількістю статей, структурою тексту, стилем викладу матеріалу, переробленими автором текстами вже є авторським твором – збіркою – і в тому самому вигляді під іншим ім’ям видаватися не може” (Лозинський, 2015, c. 150). Однак, якщо проаналізувати традиційні енциклопедії, то в них тексти зазвичай оригінальні, хоча й думки, твердження, факти прийнято наводити вже відомі в літературі. Це досягається завдяки тому, що в таких енциклопедіях авторами статей редакції запрошують експертів, які крізь призму власних знань і професійного досвіду здатні систематизувати інформацію, осмислити її без необхідності компілювати запозичення з літератури.

Ось найпростіша схема, яку можна використати для створення вікіпедійної статті: шукаємо в інтернеті матеріал з теми, обираючи авторитетні джерела, комбінуємо його в суцільний текст, зв’язуючи фрагменти з джерел такими канцеляризмами, як “за словами фахівця…”, “як зазначено у статті…”, “згідно з документом…” тощо, і завершуємо поданням посилань на джерела. Все – стаття готова. Якщо автор зможе попередньо систематизувати інформацію з джерел, то й буде здатний викласти матеріал у вигляді структурування тексту, розбивши його на розділи. Дотримуючись цієї схеми, автор міг від себе не написати жодного судження, не вдатися до найменшого аналізу інформації, тобто весь текст – повністю похідний (вторинний) твір. Це скроєний контент із опублікованих джерел, але в цьому немає нічого неналежного, якщо не порушено чужих авторських прав. Метод компіляції уможливлює швидко готувати статті, а отже, учасник “Вікіпедії”, використовуючи цей метод, здатний написати їх значну кількість за невеликий проміжок часу. Цей метод дає змогу готувати статті навіть школярам (див., напр.: Живюк, 2018).

Відсутність власного тексту в скомпільованій статті узгоджується із правилом – “жодних оригінальних досліджень”, оскільки власні судження, рефлексії, ідеї, переконання, що не мають підтвердження в літературі, можуть справедливо вважатися такими. Якщо уявити, що відповідну статтю підготовлено не експертом, а некомпетентною людиною, то, звісно, уникнення його власних думок у ній є, вочевидь, позитивною рисою. З іншого боку, навіть формально такий текст вважати авторським не можна, і це ще раз обґрунтовує, чому у вікіпедійних статтях немає підписів. З огляду на це, людина, яка може, вміє і звикла готувати тексти на основі власних знань, особливо якщо є експертом з теми, яку висвітлює стаття, може зіткнутися з тим, що її матеріал відхилений іншим учасником ресурсу саме з причини високої оригінальності контенту. Відтак із цієї точки зору “Вікіпедія” урівноважує експертів із неекспертами, оскільки не дає можливості першим проявити свої знання повною мірою (змушує грати винятково за правилами ресурсу – це може сподобатися далеко не всім), а іншим дає змогу без належних знань створити статтю, яку буде схвалено, а не відхилено.

За формулюванням про урівноваження, власне, приховується певне знецінювання “Вікіпедією” компетентної особи й завищення оцінки осіб із невідомою компетентністю. Принаймні, саме так розуміють правила довідкового ресурсу деякі дослідники, називаючи його плодами поширення культу аматора, покликаючись у своєму твердженні, зокрема, й на думки відомого філософа Ю. Габермаса про те, що у середовищі сучасних соціальних медіа ідеї інтелектуалів часто втрачають свою помітність і силу (Keen, 2007, с. 55).

Наскільки викладена інформація в підготовленій статті відповідає правилу виваженості та нейтральності інформації, вже є окремим питанням, і воно не таке просте, адже для належної оцінки необхідний відповідний рівень знань того, хто перевірятиме статтю. Наприклад, О. Коржовська, вивчаючи компіляцію в літописах давньоукраїнського періоду, яка, за її словами, в Середньовіччі була звичайною практикою в письменницькому побуті, стверджує, що не варто недооцінювати суб’єктивний чинник компіляції: “саме від автора залежить вибір вставок із тексту-зразка у власний текст” (Коржовська, 2013, с. 53). Дійсно, нині, фактично будь-яке питання висвітлено безліччю джерел, зокрема й авторитетних, творець статті приймає рішення, які з них обрати для розкриття того чи іншого факту, точки зору абощо, а які не згадати. Цей вибір залежить не лише від навичок пошуку інформації, а й особистих вподобань, схильностей, а можливо й кон’юнктурних чи інших інтересів автора, якими він керується, створюючи статтю у “Вікіпедії”.

Між іншим, суб’єктивний чинник та ймовірність того, що стаття не буде оцінюватися високофаховою особою з відповідної тематики, відкриває авторові можливості для, скажімо так, прихованих медіаманіпуляцій. Зокрема, дотримуючись необхідних правил, але при цьому розставляючи по-різному смислові акценти, тобто формуючи різні смислові домінанти, на основі опису одних і тих самих фактів можна створити цілком різне (навіть взаємно протилежне) перцептивне тло статті. Хоча, вважаємо, для людини в цілому природно несвідомо вдаватися до виділення смислових домінант, займаючи окрему власну позицію з того чи іншого питання. Це впливає й на відбір використаної літератури. А тому об’єктивно викласти матеріал, що передбачає опис різних точок зору, – справа доволі серйозна, особливо, коли йдеться про сучасні медіа. Наприклад, дослідження коментарів до статей онлайн-таблоїду “The Daily Mail” демонструє, що коментатори завжди вербалізують своє ставлення до описуваного за допомогою акту згоди / незгоди, а тому нейтральна точка зору в їхніх дописах фактично відсутня (Плугатарьова, 2021).

Об’єктивне викладення інформації корелює у “Вікіпедії” з правилом нейтральної точки зору, зміст якого полягає в тому, щоб однаково, без прихильності до чогось одного і упередженості до іншого, інтерпретувати ті чи інші факти. Щоб виконати цю умову, рекомендують по можливості не вдаватися до оцінкових суджень, а лише описувати факти чи різні їх інтерпретації. Завдання автора – інформувати, а не впливати на читачів, схиляючи їх на той чи інший бік. “Якщо у статті планується розкриття суперечливих питань, яким притаманні кілька точок зору, доречним буде не підтримувати жодної, краще дати посилання на різні думки. При поданні інформації не варто висвітлювати її однобічно” (Живюк, 2018, с. 44).

З описаним вище правилом перегукується інше – про виваженість інформації. Йдеться, зокрема, про дотримання збалансованості у висвітленні різних аспектів теми статті, про переважання важливої інформації над менш важливою. Цей критерій суттєво пов’язаний правилом про авторитетність джерел – важлива інформація завжди представлена в них. Тому при визначенні значущості тієї чи іншої точки зору, твердження, гіпотези тощо, а також ступеня розлогості інформації про них слід брати до уваги їхню представленість, рівень поширення в авторитетних джерелах. А це передбачає аналітичне вивчення джерел, що не кожному під силу.

Далі розглянемо правило, що вимагає послуговуватися авторитетними джерелами при написанні статей. Що ж таке авторитетні джерела? Такими прийнято вважати опубліковані тексти, що проходять перевірку фактів, рецензування тощо. Серед них – наукові публікації (статті, книги), енциклопедії, словники, довідники, журнальні й газетні статті. Інакше кажучи, авторитетними є ті джерела, яким властива достовірність інформації в них. На відміну від текстів, авторами яких є люди з неперевіреною професійною кваліфікацією, джерела, що претендують бути достовірними, навпаки, характеризуються “компетентністю експертів та вагомістю аргументів” (Головаха, Дембіцький, 2022, с. 340). Таким чином, авторитетні джерела – черговий механізм, що сприяє запобіганню дилетантові використовувати неперевірену інформацію, готуючи статтю.

Крім цього, до авторитетних джерел зараховують і будь-які інші опубліковані (друком чи онлайн), натомість неопубліковані – інтерв’ю, виступи, доповіді тощо – такими джерелами не вважають, оскільки їх не можна відтворити.

Між тим, останній критерій авторитетних джерел (його ще називають перевірністю) може зіграти злий жарт із фахівцями. Наприклад, експерт, працюючи над вікіпедійною статтею, наводить факти, покликаючись на рідкісне джерело, оскільки воно в нього під рукою. Проте з великою імовірністю ця книга відсутня в інтернеті або й навіть у каталогах бібліотек, і інший редактор “Вікіпедії”, що перевірятиме статтю і захоче пересвідчитися у правильності наведених фактів із запропонованого джерела, не знайшовши його, матиме право відхилити відповідний фрагмент статті.

Подібна ситуація сталася з американським істориком Тімоті Мессер-Крузе, який вирішив відредагувати статті “Вікіпедії” про деякі події кінця 19 ст., що мали місце у США. Таке бажання виникло у зв’язку з тим, що йому вдалося віднайти архівні документи, у яких спростовуються факти, що були поширеними й висвітлювалися у статтях. Однак іншими учасниками ресурсу, які перевіряли внесені зміни, архівні матеріали були розцінені як неавторитетні джерела, а тому внесок професора було скасовано (Messer-Kruse, 2012).

Звісно, з дилетантами таке навряд чи трапиться, але й очікувати від них глибоких, якісних статей навряд чи доводиться. Тому аматорство авторів великою мірою здатні компенсувати доопрацювання багатьох інших учасників довідкового ресурсу – все таки так званий колективний розум (масова співпраця) є потужною силою. Та все ж ідеальним учасником “Вікіпедії” буде фахівець у своїй галузі знань, який зумів адаптуватися під правила ресурсу й дотримується їх.

За нашими спостереженнями, енциклопедії та словники можна вважати такими, що мають більшу вагу за інші авторитетні у “Вікіпедії” джерела. Аргументуємо це тим, що для таких видань відведено окреме місце у шаблоні статей. Зазвичай статті завершуються параграфом під назвою “Література” (часто трапляються також іменування “Джерела”, “Посилання”), де розміщують перелік рекомендованих тематичних джерел, а також параграфом “Примітки”, у якому подають лише цитовані праці. Окрім цього, розробниками сайту запропоновано спеціальне місце під назвою “Словники та енциклопедії” – тут зазначають довідкові видання з гіперпосиланням на відповідні статті з аналогічною чи подібною назвою. Наприклад, в українськомовних статтях “Вікіпедії” саме в цьому місці можна часто побачити “Енциклопедію Сучасної України”, “Енциклопедію історії України”, в англомовних – енциклопедію “Britannica”. Гадаємо, що заповнена довідковими виданнями рубрика “Словники та енциклопедії” не лише посилює надійність оприлюдненої у статті інформації, а й утверджує право такої статті на існування (себто якщо стаття з такою назвою присутня в тій чи іншій енциклопедії, то відповідь на питання, чи заслуговує тема на окрему статтю у “Вікіпедії”, буде очевидною).

ВИСНОВКИ

1. Для написання й редагування статей у “Вікіпедії” необхідно дотримуватися чотирьох основних правил: 1) оперувати інформацією, яку можна віднайти в літературі, уникаючи власних суджень, міркувань, рефлексій, сумнівних, недоведених фактів (відсутність оригінальності); 2) використовувати літературу, якій можна довіряти – джерела, перед опублікуванням яких текст перевіряється, рецензується, а також ті, у яких апріорі не може бути недостовірних даних (авторитетність цитованих джерел); 3) у формулюваннях не бути заангажованим до тих чи інших фактів, інтерпретацій, теорій (нейтральність викладу інформації); 4) розкриваючи тему статті, описувати різні аспекти, причому робити це у “пропорції” відповідно до їхньої представленості у джерелах (виваженість інформації).
2. Правила підготовки статей у “Вікіпедії” дозволяють написати її навіть непрофесіоналу, слугуючи своєрідним запобіжником неперевіреного, неточного, недостовірного контенту. Продемонстровано, що компіляція як метод створення тексту доволі вдало підходить для того, щоб дотримуватися необхідних вимог.
3. З іншого боку, ці правила урівноважують професійного експерта та дилетанта щодо тієї чи іншої теми. На прикладі опису кількох правил показано, що стаття, підготовлена професором, який має глибокі знання, компетенції з теми, може бути відхилена, натомість для нефахівця відсутність належних знань і професійних навичок за умови дотримання правил не заважає створенню й схваленню іншими учасниками онлайн-ресурсу довідкової статті.