“Пам’ять — це наша сила. Ті, хто живі, отримують мандат від тих, хто замовк назавжди. Вони можуть виконати обов’язок, лише називаючи речі своїми іменами, звільняючи минуле від вигадок і легенд” — писав нобелівський лауреат Чеслав Мілош. Miłosz, Cz.(1977). Ziemia Ulro. Paryż: Instytut Literacki.
“Енциклопедія Сучасної України” — це й про сучасність, і про минуле, і, звісно ж, про майбутнє. Вона — об’єктивне, неупереджене джерело знань про Україну у її зв’язках зі світом колись і тепер. Це було заманіфестовано у передмові до першого тому, і цього постулату редакція дотримується протягом років реалізації проєкту. Понад 76 тисяч статей містить нині онлайн-версія ЕСУ, які щодня переглядає не менш як 10 тисяч відвідувачів ресурсу.
ЕСУ, на відміну від УРЕ та інших енциклопедій, створених за часів УРСР, не містить вигадок і легенд, називає речі своїми іменами, саме це і є запорукою довіри читача до видання. Редакція ЕСУ не займалася жодним іміджмейкерством, не розкручувала й не рекламувала свій проєкт, а просто сумлінно й відповідально робила й продовжує робити свою справу. Іноді рутинну, а здебільшого захопливу, важливу й цікаву, відкриваючи для себе, українців і світу дивовижну країну, її людей-творців матеріальних благ та духовних скарбів, що є, безумовно, славною часткою загальнолюдської цивілізації. Особливо гостро відчуваєш цю причетність до світової культури, коли варвари ХХІ століття знищують бібліотеки, театри, університети, музеї.
У всіх українців є Велика Мрія, за здійснення якої вмирають наші воїни, навчаються, працюють і творять в тилу в Україні й поза її межами мільйони наших співвітчизників. Ця Мрія = Перемога! Певен, що це слово було найчастотніше цього року, як і попередніх двох. Це найкраще побажання, яке пересилаємо ми своїм рідним, близьким, а то й мало знайомим з нагоди будь-якого свята, дня пам’яті чи просто під час комунікації. А ще подяка насамперед ЗСУ. Це також знакові для українців слова!
Вже традиційно завершуємо рік виданням “Енциклопедичного вісника України”. Маємо вже 16-й випуск, чим же він цікавий й важливий не лише для нас, працівників Інституту енциклопедичних досліджень НАН України, редакційної колегії, а й науковців України? Найперше — суцвіттям авторів: визнаних фахівців своєї галузі, як тих, хто вже не вперше друкує свої дослідження на сторінках щорічника, так і тих, хто долучився цього разу, а також діапазоном порушених проблем. Звісна річ, левова частка студій присвячена питанням енциклопедистики, конкретним енциклопедичним проєктам, відгукам та рефлексіям на найновіші публікації. Продовжуємо нашу практику з ознайомлення читачів Вісника з осередками зарубіжної україністики, здобутками і проблемами української лексикографії, термінології та практичної лінгвістики, без яких важко уявити сучасний стан розвитку енциклопедичної галузі.
Розширюючи обрії енциклопедистики, залучаючи нових авторів, редакція прагне зробити її серйозною галуззю наукового пізнання, що не лише збагатить українську наукову думку, а й стане органічною частиною сучасного міжнародного енциклопедичного руху.